У грудні 1908 року на засіданні магістрату в Станіславові (тепер – Івано-Франківськ) приймали бюджет міста та розглядали доленосні плани на майбутнє. Саме на цих зборах місцеві райці остаточно поховали проект прокладання у місті колії для електричного трамваю, який так ніколи й не з’явився на вулицях Івано-Франківська. Натомість надійшла пропозиція організувати в місті рух «безрейкових трамваїв» – так званих електричних омнібусів (прообразів сучасних тролейбусів), пише - Правда.

Щоб дізнатися про умови, які необхідні для такого виду громадського транспорту, магістрат вирішив відрядити одного з муніципальних службовців до міста, в якому такий транспортний рух було уже налагоджено. Найближчим містом, де курсували електричні омнібуси, виявився столичний Відень. На розвідку міська влада послала директора місцевої газовні (саме на території цього підприємства планувалося депо та електростанція для нового виду транспорту в Станіславові) Антона Дзюрчинського.

Окрім столиці Австро-Угорщини, Дзюрчинський відвідав також містечко Гмюнд в Нижній Австрії, в якому теж використовували електричні омнібуси. Свої враження від ознайомлення він виклав у детальному звіті, висновок з якого був цілком позитивний. «Хоча омнібуси важко пересуваються по слизькому болоту та снігові, вони все ж не потребують брукованих доріг і спеціальної колії, прокладання яких є дуже затратним», – повідомляла тогочасна газета «Кур’єр Станіславівський», натякаючи на кепський стан тодішніх доріг у місті. Водночас Станіславів видавався дуже придатним для такого транспорту ще й тому, що в місті не існує великих перепадів висот, а для тогочасних електромобілів найскладніше було саме долати круті підйоми.

Головним козирем на користь омнібусів стала вартість цього проекту, який був вдвічі дешевшим за прокладання ліній та мощення доріг для електричного трамваю. За підрахунками магістрату, для запуску трамваїв в Станіславові довелося б витратити щонайменше мільйон корон, а з огляду на невелику протяжність маршрутів і відповідно незначну кількість пасажирів, цей вид транспорту ніколи б не окупився.

Зрештою, плани використовувати в місті електричний транспорт тоді так і залишилися нездійсненними і чекали на свою реалізацію довгих 75 років. Тільки 31 грудня 1983 року в Івано-Франківську вийшов на маршрут перший тролейбус за маршрутом «Вулиця Хіміків – Вокзал».

Ще однією новацією, яку задумали в магістраті Станіславова наприкінці 1908 року, мало стати нове приміщення для міських чиновників. У той час райці магістрату засідали у будівлі ратуші, збудованій у 1871 році, всього за три роки після «мармулядової» пожежі. Вона мала просторий зал для засідань, стіни якого були оздоблені розписами на тему головних подій із історії міста. Але розмістити усі служби міського самоуправлінні в цій будівлі на той час вже було складно.

Отож в магістраті утворили спеціальний комітет, до якого увійшли бургомістр Артур Німгін, а також радники Блюменфельд, Бораль,Фідлер, Фішлер, Юркевич, Кіслер Касіль, Красовський, Пілецький, Піскож, Проскурницький і Рубінштейн. Уже до 1 лютого 1909 року ця комісія мала винести свій вердикт, де саме в місті постане «нова ратуша». Та, мабуть, знайти місце для такої грандіозної будови одразу не вдалося, на пізніших засіданнях магістрату на початку 1909 року до цієї теми райці більше не поверталися.

Магістрат продовжував розміщуватися в ратуші аж до Першої світової війни. Під час обстрілів міста артилерією, ця найвища тоді будівля в місті вкрилася тріщинами, зазнала руйнувань і стала малопридатною для роботи в ній державних службовців. Сучасна споруда ратуші з’явилася на місці руїни тільки в 1939 році, після десятирічного затяжного будівництва, але одразу була непристосованою для потреб магістрату: тут розмістилися крамниці та недорогі ресторани.

І тільки в радянський час, у 1980-х роках чиновники, довго не думаючи, спорудили для себе у давній частині міста гігантський «білий дім», в якому дотепер перебувають міські та обласні управлінці.