Однiєю з тем, що зараз активно обговорюється, є вiдсутнiсть у провiдних країнах свiту виразного уявлення про те, як має закiнчитися українсько-московитська вiйна i що має бути пiсля того з РФ. Дедалi очевиднiшим стає те, що iмперська Московiя завжди буде загрозою для свiту.

Крiм того, з’являється розумiння того, що iмперська консолiдацiйна iдея є ефективною вакциною проти будь-якої реальної демократизацiї на цiй територiї. Зараз ця iмперська iдея, як продовження iдеологiї московитського месiянства, що активно просувалася протягом кiлькох столiть, є невiд’ємною частиною самореалiзацiйної концепцiї московитiв, як певної суспiльної спiльноти. Ця спiльнота не є народом, оскiльки не має усвiдомлення власної iдентичностi, грунтованої на гармонiйному зв’язку дiяльностi людей з особливостями територiї їхнього проживання, iсторiї, ментальностi, культурi. Та й такої iдентичностi не може бути через велику рiзнорiднiсть цiльових установок населення та способу його дiяльностi. Передовсiм, ця рiзнорiднiсть пов’язана з наявнiстю на територiї сучасної Московiї багатьох окремих народiв з власною нацiональною iдентичнiстю.

Тому в свiтi добре бачать можливiсть i необхiднiсть роздiлення Московiї з формуванням в нiй окремих нацiональних держав.

Але й та частина московитського населення, яка вважає себе “русскiмi”, занадто рiзнорiдна для того, щоб з неї мiг сформуватися один народ. Населення захiдної та пiвденної частин Московiї має зв’язок з особливостями своїх територiй та iсторiєю проживання на них, який достатнiй для того, щоб там сформувалися окремi народи й вiдповiднi нацiональнi держави. Iнша ситуацiя з центральною та пiвнiчно-схiдною частинами Московiї. Дослiдниками (наприклад, Павло Штепа, “Московство”) встановлено, що населення цiєї територiї за типом поведiнки є “збирачами“, тобто не прив’язанi до певного мiсця, яке використовують для задоволення своїх потреб, а активно пересуваються, шукаючи все потрiбне на нових територiях. Звичайно, це легше зробити на територiях, освоєних iншими людьми, але для цього треба вступати в конфлiкти з ними, на що й налаштована велика частина московитського населення. Проте надiйнiше та сприятливiше для гармонiйних стосункiв зi свiтом освоювати для задоволення своїх потреб малозаселенi територiї. Такi територiї менш придатнi для проживання, але з технологiчним прогресом ця перешкода поступово усувається. Прикладом цього може бути кiлька хвиль московитської колонiзацiї Сибiру. Але переважна частина Пiвнiчної Азiї залишається неосвоєною. Технологiчний прорив кiнця 20 – початку 21 столiття дає можливостi для значного поступу в цьому, проте його поки що нема. I саме на здiйснення цього доцiльно спрямувати потенцiал населення центральної та пiвнiчно-схiдної частини Московiї, яке одержує в цьому дуже хорошу перспективу самореалiзацiї, знайдення свого мiсця в свiтi.

Отже, iсторичним завданням населення тiєї частини Московiї, що не належить до вже сформованих народiв i спiльнот, що вже формуються, як народи, може бути цивiлiзацiйне освоєння Пiвнiчної Азiї. На цьому може базуватися нацiональна iдея нового народу, що мав би сформуватися на основi значної частини московитського населення, i зайняти достойне мiсце серед цивiлiзованих народiв свiту. Ця iдея не нова, але спокуса легкого просування на захiд i труднощi проживання в менш сприятливих природних умовах перешкоджали її реалiзацiї. При пiслякризовому переходi Європи на вищий рiвень суспiльної органiзацiї та з використанням вищого рiвня технологiй виникає нова можливiсть i необхiднiсть цього. Таким може бути конструктивне бачення майбутнього тiєї частини московитського населення, яке має залишитися пiсля вiдокремлення вiд Московiї нацiональних державних утворень. Це бачення добре для свiту i, передовсiм, для самого цього населення. На це їх треба спрямовувати i в цьому допомагати. Через величину територiї та рiзноманiтнiсть умов Пiвнiчної Азiї, в нiй може сформуватися не один, а кiлька народiв, але основою для їх формування мало б бути населення центру й пiвнiчного сходу європейської частини Московiї.

Перешкодами спрямування московитiв на схiд може бути наявнiсть там корiнних народiв i Китай. Але корiннi народи здатнi освоїти лише частину цiєї територiї. Деякi з них, як от, якути, цiлком готовi до формування держав на своїй територiї, iншi готуються до цього. Крiм московитського, є ще й тюркське освоєння цiєї територiї. Проте це освоєння стосується тiльки її пiвденної частини й передбачає на асимiляцiю, а розвиток мiсцевих народiв, а для цього їм потрiбне не розширення своєї територiї, а вкорiнення на нiй. Так що для московитiв залишається ще дуже багато мiсця. Китай має великий потенцiал експансiї, але для китайського населення, що звикло до досить теплого клiмату, природнi умови Пiвнiчної Азiї не є сприятливими. Тому Китай намагається взяти цю територiю пiд свiй контроль чужими руками, передовсiм, тих же московитiв. Поки Китай перебуває на геополiтичному пiднесеннi, це вдається. Але пiсля цього Пiвнiчна Азiя могла б перейти пiд європейський цивiлiзацiйний вплив. Провiдником цього може бути прогресивна частина населення Центральної та Пiвнiчно-схiдної Московiї.

Петро Жук
керiвник Центру з iнформацiйних проблем територiй