«Зняти мораторій!», «Скасувати мораторій!», «Не продовжувати мораторій!», «Покінчити з мораторієм раз і назавжди». Подібні заяви зараз чутно на кожному кроці. Політики, чиновники, експерти, псевдоексперти — усі наполягають на тому, щоб вирішити це питання до кінця 2019 року.

Проте мало хто з них намагається (тут зрештою нічого не міняється уже роками) пояснити, що ж саме станеться до кінця поточного року.

Наприклад, представник Офісу президента в інтерв'ю Bloomberg розповідає, що до кінця 2019 року, мовляв, необхідно зробити все можливе для запуску ринку землі. Ніде ні слова в його коментарі про те, що до кінця року цей ринок буде впроваджений.

Проте частина ЗМІ і експертної спільноти бачить саме це і тиражує самі такі меседжі — «ринок землі уже завтра». Що відбувається далі?

Більшість пайовиків, власників землі, які проживають в селах, починають панікувати. В Фейсбуці уже «здійснили земельну реформу», а про людей, яких це найбільше стосується, ніхто навіть і не згадує. Ніхто їм нічого не пояснює. І не намагається зараз це робити.

А потім виявляється, що це радше орієнтир для ухвалення головного закону, а не дата відкриття ринку. Хтось це пояснив?

Більше того, часто фахівці, які здійснюють комунікаційні кампанії щодо ринку землі, вживають слово "стейкхолдери", тобто зацікавлені сторони, причетні до якогось процесу.

Так от, у групі тих "стейкхолдерів", яких вони вважають пріоритетними, немає власників землі. Чому я в цьому так впевнений? А ви поспілкуйтесь з селянами і все самі зрозумієте.

Так, все можна вирішити до кінця 2019 року, але це не означає, що одразу розпочнеться земельна реформа і запуститься ринок землі. Ось що треба донести до цих людей в першу чергу.

Адже в самому "мораторії" ні шкоди, ні користі. Тож його скасування апріорі нічого не змінює.

Тобто без ухвалення закону "Про обіг землі" жодного зв’язку з ринком землі ці розмови не мають. Усі інші розмови навколо цієї "страшилки" — мораторію — шахрайство, маніпуляція, популізм.

Мораторій дає можливість за шахрайськими схемами розвиватися тіньовому ринку землі, скуповувати за безцінь землю, використовуючи недосконале земельне законодавство, блокувати проведення інвентаризації землі та інше.

До чого це призводить? До самозахоплень земель, рейдерства, мінімізації податків, вирощування "лівої" продукції на необлікованих землях.

Гра навколо "мораторію", на якій так усі зосереджені, не сприяла, а навпаки — не дозволяла ухвалити правила, за якими давно живуть усі цивілізовані країни світу.

Крім адекватної комунікації з власниками землі, нам потрібні зрозумілі правила гри: хто має право купляти українську землю; скільки в одні руки чи на юридичну особу; де повинен проживати потенційний покупець; де зареєстроване його підприємство; який мав досвід; як буде оподатковуватися перший продаж і наступний; яка мінімальна ціна; хто має контролювати екологічне питання; який орган контролюватиме ринок землі.

І це ще не все. Чи зможуть фермери отримати дешеві позики для придбання землі?  Чимало успішних підприємств сьогодні, які тримаються на сімейному бізнесі і мріють про розширення — це мурахи порівняно з агрохолдингами. Як цим "мурахам" витримати конкуренцію?

Насправді, питань дуже багато і, звісно, фінальними рішеннями влади в цих питаннях будуть не усі задоволені. Проте, на мою думку, є низка питань, з яких треба починати в першу чергу  земельну реформу?

По-перше, необхідно закінчити децентралізацію ,створити решту ОТГ і передати землі громадам.

По-друге, терміново провести інвентаризацію земель, а за її результатами на законодавчому рівні врегулювати ситуацію із невитребуваними паями та неуспадкованою спадщиною. Йдеться, до речі, про 2 млн га землі, і там сам чорт ногу зломить.

"Пасуться" на цій землі, часто без законних підстав, всі, кому не лінь — від містечкових феодалів до великих агрохолдингів. А державна скарбниця отримує від цього "нуль". Є небезпідставні побоювання, що без інвентаризації все це закінчиться черговим "дерибаном".

По-третє, необхідно законодавчо вирішити долю близько 10 млн га земель держвласності, які знаходяться в постійному користуванні міністерств, установ, громадських напівдержавних організацій, спільних українсько-іноземних структур. 

Тож, на мою думку, бажано розпочинати реформи не із заговорювання проблеми, а з пілотних земельних проектів на рівні окремих ОТГ. От тоді й побачимо, який інструментарій нам потрібен для законодавчого регулювання та успішності реформи.

Чому потрібно експериментувати на пілотних проектах? Ризиків чимало.

Перший. Можуть зникнути особисті селянські господарства і дрібні фермерські господарства.

Вони змушені будуть продати свою землю, оскільки для них виникне купа штучних перешкод для господарювання — вирощування, переробка і реалізація продукції.

Другий. Ми можемо отримати декілька десятків величезних латифундій, які монополізують аграрний ринок і будуть впливати на ціни, якість продукції харчування, екологію і політику в державі.

Третій. Можуть зрости ціни на продукти харчування, адже в структуру витрат буде включена сума, витрачена на купівлю землі.

Четвертий. Загроза появи групи перекупників-посередників, які за безцінь будуть скуповувати землю на місцях в шаховому порядку, створювати безлад на полях фермерів і дрібних сільськогосподарських підприємств, які не можуть себе захистити.

Поки що нам це не загрожує, але без вирішення питань, які я окреслив вище, цей процес може стати некерованим і загрозливим для аграріїв і країни в цілому.