100 років тому святкування у Станиславові поєднувало духовність, традиції та радощі сімейного життя.
Станиславів на початку ХХ століття зустрічав Різдво особливо святково. Тут перепліталися польські та українські традиції, а саме свято було не лише релігійним, а й соціально-культурним явищем. Мешканці вірили: Різдво – це час, коли серце відкривається, душа стає щедрою, а родина і друзі збираються разом, даруючи тепло та надію на майбутнє.
Перегляньте також:
- Різдвяна служба у Космачі не відбулася через зачинений храм
- Гошівський монастир запрошує на різдвяні святкування на Ясній Горі
Шопка чи ялинка: два символи Різдва
У Галичині існувало два основні символи свята – шопка та ялинка.
Шопка відображала народження Ісуса у сільській стайні. Обов’язково містила фігури: Святу Марію, Йосифа, Дитятка Ісуса, трьох королів, пастухів, царя Ірода, вола та осла. Шопка була духовним символом, що підкреслював скромність і родинне тепло святкування.
Звичай прикрашати ялинку у Галичині прийшов наприкінці XVIII – на початку XIX століття. Спочатку його критикували як «німецький», чужий слов’янській традиції, і навіть згадували у пресі початку ХХ століття:
«Таке деревце може бути символом онімечення… Для нас корисніша шопка».
Проте ялинка швидко завоювала серця містян. Сто років тому її прикрашали яблуками, горіхами, помаранчами, печивом, фігурками янголів і свічками.
Кожна прикраса мала символіку: яблука – біблійний фрукт, горіхи – добробут, свічки – божественне світло, паперові гірлянди – сімейні зв’язки, дзвоники – добрі новини. Вершечок ялинки увінчувався зіркою, яка символізувала Вифлеємську зорю.
Колядки та «габа»
Особливим елементом святкування були колядники. У передмістях Станиславова молодь ходила колядувати і на польські, і на українські свята. Польські групи співали «Серед нічної тиші», українські – «Бог предвічний».
Використовували «гaбу» – трикутну коробку з червоним дном, усередині якої ставили свічку. Колядники тримали її на кілку і підходили до вікон:
«Понад габу, пане господарю, прислав нас сам Ісус до тебе».
Світло свічки крізь червоний папір створювало чарівну атмосферу на вулицях.
Місцева преса описувала це так:
«Яскраво осяяні вікна кидали живі кольори на темні вулиці. Колядки лунають крізь завірюху, а хлопці зі шопкою намагаються зігріти руки теплим диханням».
Народні прикмети та обряди
Різдво в Галичині було щедре на символіку й прикмети:
Не дозволялося, щоб за святковим столом сиділа парна кількість осіб або тринадцять.
Погоду на Різдво передбачали ще на свято Катерини (7 грудня). Якщо Катерина «йде по воді», Різдво буде «по льоді» – морозним і сухим.
У приміських селах виготовляли павуків із соломи, дроту чи прутиків. За легендою, павук закрив входи до печери, де сховалася Свята Родина, рятуючи Ісуса від воїнів Ірода.
Від старих часів зберігся і звичай Дідуха – снопа жита або пшениці, який ставили під образами замість ялинки або поряд із нею, як символ родинного затишку.
Різдвяна кухня та обрядові страви
Святкова вечеря збирала всю родину у будинку найстаршого члена. Під скатертиною клали чисто-біле сіно, а в кутах – оберемки жита.
На столі було 3–12 страв, здебільшого пісних: горох, капуста, гриби, каша, мак, сушені яблука та груші.
Після вечері витягували соломинку, щоб дізнатися про долю: довга і рівна – рік буде щасливим, коротка чи крива – невдалим. Жито з-під скатертини пізніше засівали для доброго врожаю, а сіно давали худобі.
Святкові страви відображали культурний обмін: українці переймали у поляків оселедець, поляки – кутю. Популярними були пісні голубці з гречкою та грибами, а солодощі – медівники, струдлі та цукерки – раділи дітлахи.
Святкові подарунки та традиції
У давнину колядками називали не лише пісні, а й подарунки. Їх дарували рідним, друзям, слугам і навіть чиновникам.
Наприклад, у XVIII столітті величезні струдлі везли санями разом із кухарем, який випікав десерт для конкретної людини, враховуючи важливі дати її життя – день народження, кількість років прожитих у місті або особливі числа.
Різдво як час душевної щедрості
Місцева преса писала: «Хто хоче пізнати правдиву душу галичанина, той мусить поспостерігати за ним під час різдвяних свят… Ми не побачимо тут ані крихти пихи, лише щиру, душевну й трохи наївну простоту і щедрість, яка проявляється в колядках і святкових обрядах».
Свята сто років тому поєднували духовність, сімейне тепло і культурну традицію. Різдво у Станиславові – це час, коли місто оживало святковими кольорами, ароматами страв і музикою колядок, об’єднуючи людей різного віку та походження.
