Вже кілька років в Івано-Франківську розвивається спільнота «Плиска», яка популяризує українські традиційні побутові танці.
І йдеться не про сценічні танці, а про ті нескладні рухи, які здавна любили і танцювали українці на вечорницях, весіллях і різних забавах. Ком’юніті називає себе танцювальною родиною і запрошує долучатися.
Треба лише пристрасть
Все почалося з джазових танців, якими давно захоплювалися Марія Винарська і Марічка Чайковська. Дівчата хотіли організувати постійні танцювальні зустрічі для всіх охочих. Зрештою так і сталося, ось тільки занурилися не в джазові, а в українські традиційні побутові танці.
«Якось ми домовилися зустрітися і разом поспівати українські народні пісні, – розповідає Марічка Чайковська. – Прийшло ще з десяток таких самих поціновувачів. При чому майже ніхто не мав музичної освіти. Одну з пісень так подобалося співати, аж хотілося хитатися під її ритм. Ту пісню принесла Ната Ліпчанська. Принесла навмисно і потім зізналася, що це приспівка до танцю. То був вальс “Баламут”».
Ната дізналася про традиційні танці у музеї Гончара в Києві. Там потужна школа дослідників. Перші два місяці вона проводила танці й ділилася тим, що знає. Потім Ната переїхала, і решта учасників почали самі показувати рухи танців новачкам. Тоді дослідницьку частину підхопила Ксенія Кубишка і пірнула найглибше.
«Власне побутові народні танці цілеспрямовано витісняли в радянські часи, – пояснює Ксенія. – Їх «причесали», «причепурили» і вивели на сцену, зробили цілі постановки. Особливо радянські балетмейстери постаралися. Так, це красиво, однак не зовсім про автентику, не про українські побутові танці – ті, які здавна любили і танцювали українці на вечорницях, весіллях, забавах, ярмарках. Для цих рухів не потрібна підготовка, особливі здібності чи хореографічна освіта, лише – пристрасть до українських танців. Вони для всіх охочих – це настільки душевно, легко і просто, що незчуєтесь, як будете кружляти під музику».
Рухи в народних побутових танцях – нескладні і їх небагато. Зміна партнерів чи партнерок може відбуватися просто посеред танцю під вигук «Авенце!». Є танці, під час яких встигаєш ще й вдосталь наговоритися.
«Це більше про комунікацію, колорит, атмосферність і спільне дозвілля», – каже Маруся Гончарова.
«У Франківську тепер є ми»
Етноком’юніті має стале коло поціновувачів і постійно росте. На події в середньому приходить від 30 до 150 людей. Спільнота створила в соцмережі сторінку, продумала керунки розвитку і ще кілька місяців ламала голову над назвою. Зрештою зійшлися на «плисці» – це пташка, яка співаючи махає хвостиком, ніби підтанцьовує.
«Напрям українських побутових танців зараз дуже розвивається, – каже учасниця Поліна Волкова. – у Києві та Львові такі осередки існують давно, а у Франківську тепер є ми».
Зараз місцеве ком’юніті неформального етнодвіжу має в своєму арсеналі понад два десятки танців. Нові рухи вивчають на майстер-класах та в онлайн-ресурсах. Є етнографи, які їздять в експедиції селами України, де переймають досвід побутових танців від старожилів, записують і потім викладають відео в мережу. Також доступний значний пласт архіву, частина з якого – на папері.
«Через спільний кордон із Росією існують танці, поширені і в нас, і в них, – розповідає Ксенія Кубишка. – Тому перш ніж вчити новий танець, ми ретельно перевіряємо, чи цей варіант побутував саме на території України».
Набутися разом
Наразі «Плиска» раз на два тижні зустрічається і танцює в міському парку ім. Т. Шевченка на літній сцені. Часом просто під час танцю до них приєднуються перехожі, які задивилися і теж захотіли спробувати. Саме так було з Марічкою Макулович, яка в парку гуляла з подругою. Спершу вони підійшли до сцени, аби глянути звідки лунає така гарна українська музика. Трохи поспостерігали за дійством і не змогли встояти.
«Ми просто запитали, чи можна приєднатися, – усміхається Марічка Макулович. – Одразу всі рухи вдавалися. Насправді дуже легко танцюється. Наступні рази я вже приходила не просто потанцювати, але й за спілкуванням з цими чудовими людьми».
У спільноті кажуть, люди приходять сюди не для того, аби вивчити новий танець чи похизуватися, як вправно рухаються, але щоб набутися разом і розважитися – саме так, як це було колись давно на традиційних українських вечорницях.
«Хоча все залежить від танцю, – усміхається Марічка Чайковська. – Наприклад, козачок. Всі стоять у колі, по черзі кожен виходить на середину і виконує будь-які рухи, аби лише показати себе, іншими словами – випендритися».
Буває, новачки хвилюються, що не зможуть танцювати, бо вважають себе «дерев’яними». А наприкінці зустрічі йдуть з сяючими очима і вражені: «Вау! Я не знала, що вмію так».
«А ще наші танці – чудовий привід вдягнути український традиційний одяг, хоча це не обов’язково, просто дуже красиво виглядає, – додає Марія Винарська. – Взагалі щодня намагаємося додавати до вбрання бодай якийсь традиційний елемент: сорочки, спідниці, прикраси чи кишеньки – їх легко стилізувати під будь-який образ, зокрема з кросівками, джинсами, футболками. Тим паче зараз стільки українських брендів, які створюють прекрасні автентичні репліки».
У спільноті хочуть, аби традиційні побутові танці стали частиною сучасних розваг і святкувань. Час від часу «Плиску» запрошують виступати із майстер-класом для гостей на різних дійствах: весілля, фестивалі тощо. Всі кошти, які їм платять, вкладають лише у розвиток спільноти.
Танці за донат
У неділю 20 серпня о 18.00 «Плиска» запрошує долучитися до дійства, яке відбудеться у внутрішньому дворику Промприладу. На учасників чекають традиційні побутові танці й музика Галичини й Поділля від столичної капели «Розмай», яка вже приїжджала навесні.
Свого часу однією з мрій цієї капели було грати західну музику на Заході України, саме там, де вона побутувала в рідному регіональному контексті. Учасники їздили в експедиції і вивчали традиції, збирали танці.
В Івано-Франківську музиканти гратимуть старі добрі польки, коломийки, вальси та інші танці.
Вхід вільний, але донат на військо вітається. «Плиска» збирає кошти для волонтерської майстерні FPV-дронів «Серафим».
