З великою огидою, наступивши на горло власній пісні, прослухав чотиригодинне марення на Валдаї «кривавого карлика». Ворога треба знати, чути, передбачати.
Талановитий послідовник «товариша Геббельса», істота, яка абсолютно переконана у своєму месіанстві й обраності, для якої досягнення його схиблених ідей є визначальним, а знищення людей, міст, сіл — лише побічний ефект досягнення його цілі. Він виставив себе таким собі апологетом традиціоналізму. Досить багато вживав слів: нація, цінності, традиції. Все те, що насправді має право на життя. По великому рахунку, притомна людина є націоналістом, є тим, хто сповідує традиції своєї нації і своє життя базує на цінностях. Тільки інтерпретації цієї схибленої істоти — все це покруч, усе це антипод правильних визначень цих слів.
Перегляньте також:
- На Тернопільщині відбудеться Всеукраїнська проща родин загиблих Героїв
- Уламки російської ракети пошкодили храм на Прикарпатті
XV–XVII сторіччя були епохою колонізаторства, коли розвинені нації вважали, що вони правильно діють, нищачи менш розвинені: знищення індіанців Америки, африканських племен, упокорення Азії під егідою просування цінностей, часом — християнства… І риторика про те, що вони «несуть світло». А те, що під час цього «несення» знищувалась величезна кількість людей, було для них побічним ефектом.
На наступному етапі на арену вийшло зіткнення так званого соціалізму і капіталізму. Під час нього було знищено вже десятки мільйонів людей.
Сьогодні на порядку денному — цивілізаційне зіткнення так званих глобалістів та так званих традиціоналістів, що направду значно ближчі до тиранів. При тому кожна із сторін переконана, що вона єдина непогрішна і зробить усе для раю на землі.
Систематичність і типовість цих цивілізаційних зіткнень пропонує висновок їхньої керованості упродовж тисячоліть. Цей процес не може бути набором збігу обставин. Приєднуюсь до того, що давно превалює: за цим стоять лихварі, бо ж коли холопи чубляться, пани-лихварі тішаться і набивають кишені.
З одного боку — глобалісти, які розповідають про пріоритетність ЛГБТ над традиційною сім’єю, про те, що превалювання та вип’ячування інтересів меншості над інтересами більшості — це правильно.
З іншого боку маємо так званих «традиціоналістів», яскравими представниками яких є московити і сьогоднішня адміністрація США. Вони так захопилися проклинанням ЛГБТ, не зважаючи на те, що у їхніх командах таких людей на найвищих посадах достатньо багато. Наприклад, в Америці всі знають, що Бессент, чудовий міністр фінансів, — «нетрадиційної орієнтації» та живе з чоловіком у шлюбі; мільярдер Тіль — сьогодні ключовий «цифровик», власник славного Palantir, архітектор філософії цифрового світу у США — живе в офіційному шлюбі з чоловіком. У московії спікер парламенту Володін, керівник Газпрому Міллер — люди нетрадиційної орієнтації.
Насправді, хто з ким живе — це їхнє бажання та їхня потреба, і засуджувати їх за це не потрібно і не чесно. Але промотувати пріоритети інакшості, завищувати їхні інтереси в порівнянні із традиційною сім’єю, наслідком якої є продовження роду людського, — це точно не про цінності і глузд.
Очільники глобалістського руху й очільники так званого традиційного (тиранії), заявляючи, що тільки їхні ідеї є правильними, насправді просто багатіють, шалено багатіють, зіштовхуючи «тихі води» своїх суспільств. Пересічні люди просто є інструментами в цьому псевдоцивілізаційному зіткненні, бо у мутній воді ловиться добра риба.
В Україні є своє збочення, і воно називається «Зелений балаган». Він також вживає слова про державу і націю, але за цими словами криється зневага і до держави, і до нації. Та під час їхніх кваліфіковано підготовлених спічів і промов їхні кишені також тріщать від мамони. І ця мамона вже на крові пересічних українців. Ставати на бік чи глобалістів, чи традиціоналістів (тиранів), чи «зеленого балагану» — це погоджуватися з тим, що ти інструмент у зароблянні величезних грошей очільниками цих систем, ти добриво для того, щоб верхівка цих рухів збагачувалася.
Насправді сьогодні в Європі зароджується цілісна спільнота, яка бореться проти цього словоблудства на крові. До неї можна віднести країни Скандинавії, Балтії, Британію, Німеччину, Італію, Іспанію.
Еліти в цих країнах чітко усвідомили, що правдешні загальнолюдські цінності не підлягають інтерпретаціям в угоду «новим лідерам» — «борцям за права», що очолюють ці рухи.
Загальнолюдські цінності є незбивними. Україні не просто доцільно прагнути вступу до НАТО чи ЄС, бо щоб не було як у тому анекдоті: «Сарочко, ти завжди вступиш, як не в “Г…”, то в партію». Потрібно стати партнерами тих націй у цих організаціях, які впроваджують у світі правдешні загальнолюдські цінності. І це боротьба не тільки проти глобалістів і традиціоналістів (тиранів), це боротьба за майбутнє людства загалом.
Хочемо перемоги, хочемо жити по-людськи — маємо долучитися до когорти гідних націй, які не обирають «ФСБ-активістів» у національних строях, популістів, що обіцяють рай «на халяву», артистів «без відмови» чи «сором’язливих» акторів своїми лідерами, бо ці «істоти», крім марнославства і мамони, нічому більше не поклоняються. Держави, яких вони очолюють, люди в цих державах для них — сміття. І сьогодні до сонму путіних, Трампів, Нетаньяху, Хаменеї, Сі, Кіма абсолютно можна додати в один ряд і «лідора Банкової». Вони дуже подібні, закваска у них одна й та сама — це зневага до пересічного представника своїх країн і традицій суспільств.
Нам вкрай потрібно за словоблудством, за маніпуляціями цих «істот» бачити їхню гниль — для того, щоб не гинути на фронтах, для того, щоб ставати щасливими серед своєї нації у своїй державі. Ми варті свого і кращого, свого щастя в кожній родині.
Переможемо.
Павло Жебрівський
