Новини.LIVE підготували серiю матерiалiв, присвячених датi початку повномасштабної вiйни. У другому матерiалi йдеться про тих, хто зупинив росiйську агресiю i врятував Україну — про генералiв, офiцерiв i простих українцiв.

Валерiй Залужний

Генерал Валерiй Залужний зустрiв 24 лютого 2022 року на посадi Головнокомандувача Збройних сил України. На головнiй посадi у воюючiй країнi. На посадi, вiдповiдальнiсть якої у той момент була не просто колосальною — а головною у виживаннi України.

Звiсно, полiтичну вiдповiдальнiсть за збереження України несли i несуть Президент (вiн же Верховний головнокомандувач) Володимир Зеленський, Мiнiстерство оборони, Верховна Рада (яка формально оголошує воєнний стан i мобiлiзацiю) — але усi розумiли, що головною силою, яка одна могла протистояти потужному агресору, була армiя.

Саме тому її командувач i став ключовою персоною — особливо у першi, найважчi днi вiйни, коли усi, навiть нинiшнi затятi партнери України з колективного Заходу, давали нашiй державi до 100 годин боротьби, а далi…

А "далi" не сталося саме тому, що Збройнi сили України очолював у той момент Валерiй Залужний. Його роль ще буде вiдповiдним чином оцiнена пiсля вiйни, пiсля детального аналiзу усiх дiй Головнокомандувача ЗСУ. Ми ж вiдзначимо зараз, що яскравим показником популярностi, яскравою оцiнкою дiй Залужного стала реакцiя спочатку на чутки про звiльнення, а потiм i на саме звiльнення. Та й соцiологiя бiльш нiж промовиста — рейтинг довiри до генерала є найвищим в Українi.

Олександр Сирський

Нинiшнiй Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський потрапив до цього списку зовсiм не за роботу на своїй нинiшнiй посадi. Хоча успiшний вихiд українських бригад iз майже оточеної Авдiївки (про що росiйськi iмперськi пропагандисти розповiдали на своїх ефiрах iз вiдвертою злiстю — мовляв, упустили таку можливiсть взяти велику кiлькiсть ворожих вiйськ у полон) теж заслуговує на повагу.

Та перш за все Сирського треба вiдзначити за двi iншi подiї. Перш за все, це оборона Києва. Столиця була головною цiллю окупантiв — що б вони потiм, пiсля провалу блiцкригу, не розповiдали про те, що це був лише вiдволiкаючий маневр для захисту "народу Донбасу". I цю цiль росiяни не змогли здобути саме завдяки тодiшньому командувачу Сухопутних вiйськ ЗСУ.

I оборона Києва загалом, i iдея пiдiрвати дамбу на рiчцi Iрпiнь, що спинило ворожий наступ (i, ймовiрно, врятувало столицю, бо окупанти втратили темп, пiсля чого про швидке захоплення Києва уже не йшлося) — усе це справа рук Сирського.

Як i iнша операцiя, уже зовсiм протилежного характеру. Це легендарний Слобожанський контрнаступ, коли Збройним силам України вдалося у короткий термiн звiльнити майже усю окуповану частину Харкiвської областi та убезпечити пiвнiч Донецької областi, Краматорсько-Слов’янську агломерацiю, вiд захоплення.

Дмитро Марченко

Iншим напрямком, який став ключовим у першi днi наступу росiйських вiйськ у лютому 2022 року, став пiвдень. Тодi росiяни зумiли не просто прорватися углиб Херсонщини, а навiть перейти Днiпро. Пiсля цього їм вiдкрилася дорога на Миколаїв i пiвнiчнiше — в район Пiвденноукраїнської АЕС.

Для тих, хто вже пiдзабув, якою була ситуацiя на пiвднi навеснi 2022-го, нагадаємо, що росiйськi вiйська стояли не лише пiд Миколаєвом — що у разi захоплення мiста означало прямий шлях на Одесу i до Приднiстров’я, — а i в районi Вознесенська (близько 30 кiлометрiв до атомної електростанцiї).

Фактично у березнi на волосинi висiла доля не тiльки Миколаєва, а цiлого пiвдня i усiєї України — бо вiдрiзання вiд Чорного моря означало дуже серйознi економiчнi проблеми перш за все. А також можливiсть просування росiйських вiйськ аж на Подiлля.

I в цiй ситуацiї справжнiм героєм проявив себе генерал-майор Дмитро Марченко. Вiн успiшно органiзував оборону Миколаєва, зупинивши i вiдкинувши росiйськi вiйська на схiд, до Херсона. Пiвдень встояв, Пiвденноукраїнську АЕС росiяни не змогли захопити — тож стратегiчний план росiян на цьому напрямку було зiрвано, а в кiнцi 2022 року вони взагалi втратили усi захопленi на правобережжi Днiпра територiї.

Привид Києва

Одним iз ключових факторiв успiху росiйської армiї у першi днi, навiть години повномасштабної вiйни мала стати авiацiя. Як винищувально-бомбардувальна, так i десантна. Недаремно ж головними цiлями росiян у перший день вторгнення стали аеродроми Василькiв та Гостомель. Намiр був зрозумiлий — ворожу, українську, авiацiю знищити, а свiй десант, який за кiлька годин буде уже в центрi Києва, висадити.

Але цього не сталося. Не сталося завдяки тому, кого назвали "Привид Києва". Точнiше, завдяки тим — бо, як пiзнiше з’ясувалося, за 24 лютого 2022 року знищити шiсть росiйських лiтакiв вдалося не одному офiцеру 40-ї бригади тактичної авiацiї Повiтряних сил, а кiльком.

Втiм, своє персоналiзоване втiлення "Привид Києва" на деякий час отримав. Ним став майор Степан Тарабалка, який загинув 13 березня 2022-го у повiтряному бою над Житомиром. Вiдзначимо i його, та не будемо забувати, що "Привид Києва" — це всi льотчики, якi зумiли дати гiдний бiй росiйськiй авiацiї, якi не дозволили висадити десант i захопити українську столицю. Кожен з них гiдний цього звання, кожен з цих українських льотчикiв є героєм вiйни.

Волонтери

П’ятий пункт нашого геройського рейтингу ми вирiшили вiддати тим, хто не взяв у руки зброю — але зробив для армiї стiльки, що переоцiнити значення цiєї роботи воiстину неможливо. Це українськi волонтери, якi витягли на своїх плечах i тягнуть досi постачання усього, що тiльки можливо, для армiї i не тiльки.

Причому йдеться не тiльки про допомiжнi компоненти — як-то форму, їжу чи бронежилети. Українськi волонтери всерйоз включилися у постачання Збройним силам України такої надважливої малої технiки, як дрони.

Безпiлотники уже можна вважати одним iз головних вiдкриттiв повномасштабної росiйсько-української вiйни — i немає в ЗСУ жодної бригади, яка б не отримувала FPV-дрони вiд волонтерських органiзацiй. Великi фонди i конкретнi волонтери — усi вони працюють в одному напрямку, усi вони намагаються досягти одного, перемоги України. I без волонтерiв, як i без захiдної вiйськової допомоги, Україна не протрималася б так довго.