Двi пам’ятнi дошки загиблим захисникам вiдкрили у Iвано-Франкiвську. Анотацiйнi знаки Олександру Єремягiну та Вiталiю Мазуру встановили та освятили на фасадi лiцею №1.

Саме цей освiтнiй заклад свого часу закiнчували загиблi Герої. 46-рiчний старший Вiталiй Мазур з початку повномасштабного вторгнення кiлька разiв приходив до воєнкомату. Його вперто вiдмовлялися брати на службу за станом здоров’я. У цивiльному життi чоловiк був пiдприємцем, любив садiвництво та природу.

Працював у зоомагазинi, а пiзнiше реалiзовував садовий iнвентар. Вкотре прийшовши до ТЦК, своєю наполегливiстю чоловiк переконав усiх, що може стати в ряди захисникiв. Тодi потрапив на службу до прикордонної служби. Став старшим сержантом та начальником 2-го вiддiлення iнспекторiв 1-го прикордонного загону.

«Любив дуже природу, працював в «Природi», за рибками дивився. Футбол любив. Коли його призвали, його декiлька разiв повертали назад. Вiн все одно йшов. Разiв п’ять, напевно, вертали його. Ну i нарештi його забрали. Вiн для мене Герой i назавжди залишиться Героєм. Вiчна йому пам’ять», - каже тiтка загиблого захисника Вiталiя Мазура Галина Мажак.

Олександр Єремягiн – досвiдчений вiйськовий. Вiйна для нього, розповiдає дружина, почалася ще у 2014-му. Вже тодi вiн став на захист країни у складi 80-тої окремої десантно-штурмової бригади.

«Вiн обрав найтяжчi вiйська – це ДШВ, тобто штурмовi вiйська. Вiн хотiв так. Вiн казав: «Я мушу пiти захищати. Якщо не я, то хто?». Каже, менi треба своїх дiтей, Батькiвщину, сiм’ю. Казав, що заради них пiшов на вiйну. У 2015-му роцi вiн демобiлiзувався, але пiдтримував зв’язок зi своєю бригадою, з хлопцями. I от коли у 2022-му роцi це все сталося, в нас вже наплiчник, вся форма була готова вже задовго до вторгнення», - розповiдає дружина загиблого Героя Олександра Єремягiна Галина Смеречинська.

За плечима Олександра Єремягiна кiлька великих звiльнених мiст на сходi та пiвднi. З 2014-го року вiн пройшов найгарячiшi точки фронту. Побратими кажуть, називали старшого бойового товариша батьком, адже саме вiн мiг приймати найважливiшi рiшення пiд час найнебезпечнiших подiй.

«Наша бригада, яка складалася з 13 чоловiк, називала його батьком, справжнiм батьком. Тому що з тих оточень, i з того, що вiдбувалося там, вiн був тiєю людиною, яка могла вивести нас з оточення. I завдяки такому багато iз вас стоїть перед вами i може сказати про цю людину. Вiн є батьком для нас i для нас батьком залишиться завжди», - зазначив побратим загиблого Олександра Єремягiна Ренат Вовк.

Тепер на лiцеї №1, на жаль, вже три анотацiйнi дошки випускникiв цього закладу, якi загинули, захищаючи нашу державу. Директорка закладу Любов Мурга звернулася до всiх учнiв та присутнiх на заходi, озвучивши гасло загиблого Олександра Єремягiна.

«Вони тепер дивитимуться на нас з вами на кожному святi. I в них в очах сум i надiя. Надiя на нас з вами. Вони зробили все, що вiд них залежало, для того, щоби нам дати життя. Життя сьогоднi, життя завтра. I якщо ми не будемо пам’ятати це гасло з його уст: «Якщо не я, то хто?», то в нас не буде завтра», - зазначила директорка лiцею №1 Любов Мурга.

Пам’ятнi дошки загиблим захисникам продовжать вiдкривати на фасадах навчальних закладiв, де навчалися Герої. У межах програми громади «Iвано-Франкiвськ – мiсто Героїв», каже мiський голова Руслан Марцiнкiв, пам’ять про кожного воїна буде збережена. 

 «Всi Герої будуть вшанованi анотацiйними дошками, турнiрами, книгами, фiльмами. I для нас дуже важливо – зберегти пам’ять про наших Героїв. Тому ми робимо це у школах, у навчальних закладах, там, де ходять дiти, батьки, вчителi. Це є можливiсть на реальному прикладi показати, що таке патрiотизм, що таке любов до України. Вважаємо, що це на часi i намагаємося, щоби щотижня були вiдкриття анотацiйних дошок, щоби зберегти пам’ять хлопця чи дiвчини, якi вiддали своє життя за незалежнiсть нашої держави», - зазначив Iвано-Франкiвський мiський голова Руслан Марцiнкiв.