З журналiсткою Фiртки своєю iсторiєю подiлився 42-рiчний Роман Примич, вiйськовослужбовець з Iвано-Франкiвська, який отримав поранення на фронтi та зараз перебуває на лiкуваннi в Iвано-Франкiвськiй обласнiй клiнiчнiй лiкарнi.

До 24 лютого 2022 року чоловiк нiяким чином не був пов'язаний з вiйськовою справою. Ба бiльше, навiть не служив в армiї. Однак, пiсля повномасштабної агресiї росiї на територiї України чоловiк пiшов захищати країну добровольцем.

"Приблизно три мiсяцi тривали навчання. Все це вiдбувалося дуже оперативно. Ми мусили вчитися в прискореному темпi, адже ворог сунувся й сунувся.

Так, в бойовому батальйонi я потрапив на фронт. Спочатку були рiзнi локацiї, а згодом ми закрiпили за собою мiсця в районi Святогiрська. Власне, у Богородичному я й отримав поранення. Це сталося 22 серпня 2022 року. Дуже добре пам’ятаю той день – понедiлок, приблизно 13:00 година. Менi потрiбно було запам’ятати час, адже це потрiбно знати, коли накладаєш турнiкет.

Потiм мене евакуювали у Краматорськ. Там менi надали першу допомогу i навiть складали ногу, бо вона була зовсiм розтрощена: стопа була вiддiлена вiд гомiлки. Але її склали. Я потрапив у Днiпро, а звiдти вже - в Iвано-Франкiвськ. Тут, в обласнiй лiкарнi, я знаходжуся з четвертого листопада 2022 року.

Рiднi мене пiдтримали. Не передати, якi це були вiдчуття, коли я пробував ходити пiсля ампутацiї. Це наче заново народитися i заново вчитися ходити. Це довгий i складний процес. Я дуже вдячний усiм лiкарям, завдяки їм зараз я на фiнiшнiй прямiй.

Кожна людина має свої слабкi сторони. Просто, коли я потрапив в обласну лiкарню в Iвано-Франкiвську, у мене був такий настрiй, що часом менi здавалося, нiби лiкарям бiльше потрiбно врятувати мою ногу, анiж менi самому.

Я усвiдомлював тодi цей момент, що доведеться приймати нове тiло i заново вчитися з ним жити, назад нiчого не повернеш", - розповiдає вiйськовослужбовець.