Традиційні жіночі прикраси з бісеру на Прикарпатті внесли переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Про це повідомили у пресслужбі Міністерства культури та інформаційної політики, пише УНН.
Зазначається, що виготовлення ґердана – це традиційне народне ремесло, яким займалося місцеве населення Прикарпаття впродовж століть. На це вказує автентика ґерданів, відшліфована віками їхня самобутність.
Перегляньте також:
- Село Лесівка Івано-Франківщини на столітніх фото австрійців
- 10 речей, котрі ви маєте дізнатися від священика про гріх
Орнаментика ґерданів символізує незнищенну пам’ять роду, безперервний рух із вічним оновленням, сонячну енергію розвитку, несе гармонію, добро і захист.
Ґердан, жіноча стрічка-прикраса у вигляді плесканого ланцюжка чи ажурного комірця з різнокольорового бісеру (пацьорки), яку дівчата й жінки носили (носять) на шиї або на голові, ще має інші назви: «силянка», «стрончка», «лучка». Характерною особливістю ґерданів Прикарпаття є поліхромність, соковитість та багатобарвність.
Кольорові акценти у своєрідній динаміці символізують:
- червоний – життєдайність Божої енергії,
- синій – велику таємницю і незбагненність неба,
- зелений – відродження життя і волю,
- жовтий – світло і Боже благословення,
- білий – чистоту помислів, свіжість колориту.
Орнаментальні мотиви і колористика ґерданів є естетичною формою молитви до вищих сил, оберегом від зла, запорукою доброї волі.
«Кожне село Гуцульщини має давні традиції виготовлення ґердана, локальні художньо-стильові особливості, кольорову гаму, різні варіанти поділу на орнаментальні площини поміж розмаїття гуцульських ґерданів», — йдеться у повідомленні.
Один зі способів виготовлення ґерданів є зовсім не складним, таким, що не потребує особливих пристроїв, він передбачає лише точний рахунок пацьорок та переплетінь ниток.
Упродовж історичного поступу мистецтво творення, виготовлення ґерданів краю зазнавало піднесень і спадів. На сучасному етапі воно переживає своєрідне відродження зі значним оновленням традиційних форм.
Фрагментарні відомості про вироби з бісеру виявлено ще в Галицько-Волинському літописі за 1223 та 1288 роки. Етнограф і письменник австрійського походження Р.Ф. Кайндль у монографії «Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази» повідомляв, що жінки мають «на шиї – малі бубонці (колотильці) або барвисте скляне намисто різної величини і форми (блискауки, пацьорки), які служать оздобою».
Елемент був поширений на всій території Прикарпаття (Косівський, Верховинський, Надвірнянський, Коломийський, Городенківський, Долинський райони, м. Яремче Івано-Франківської обл.). Це засвідчують колекції ґерданів, зібрані науковими співробітниками Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського (м.Коломия), Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею під час експедицій селами цього регіону.
