На противагу сучасним культам накопичення та краси у всьому, існують вони – фрігани – люди, котрі заперечують споживацький стиль життя, забезпечуючи себе всім необхідним виключно зі сміттєзвалищ та секондхенду, пише - ТРК Вежа.

Франківець Віталій Боголюб не відносить себе до цієї течії, проте є наближеним до неї та розділяє деякі основні її принципи. Він 7 років не працює, не має власного житла – кочує по знайомих та харчувався тим, що інші називають недоїдками. Його життя далеке від заможного, проте він почуває себе абсолютно вільним та щасливим.

Про особливості такого способу життя, переваги та недоліки, труднощі, з якими довелося зіткнутися, реакцію людей та важливість людської віри читайте далі в ексклюзивному інтерв'ю.  

Що таке фріганство?

Фріганство – світовий громадсько-політичний рух, який виник на Заході. Коли я вперше почув це слово, подумав, що це просто група людей, які у такий спосіб вирішили зекономити, як і я.  Почав шукати в Інтернеті однодумців і тільки потім  випадково довідався, що фрігани – це ціла неформальна організація зі своїм статутом і мережею. Я до цього руху не належу, тому що зовнішньо аполітичний і асоціальний, проте більшість їхніх поглядів розділяю. Об’єднує мене з ними заощадження власних коштів, а також розподіл надлишку знайденого чи негайне сповіщення про місця з надлишком і обмін досвідом.

Чому ви вирішили обрати саме такий шлях економії, і з чого все розпочалося?         

Змалку я загартований наметовим туризмом, основним гаслом якого було – «Гігієна – ворог туризму». Пізніше, в студентські роки, поринувши у пізнання безсоромної панк-культури, суть якої – внутрішня агресія проти морального диктату більшості та мінімалізм у бридливості, гігієні і споживанні, перебрав ідею від одного небідного старшого співмешканця гуртожитку, проводити залишену на загальній кухні їжу через вогонь і вечеряти таким чином смачніше, ніж зазвичай на початку інфляційних 90-х. Я сам себе забезпечував з 18 років, займаючись перепродажем запчастин до телевізорів, акустичних систем і комп’ютерів, алкоголю і цигарок чи тенісного дефіцитного спортінвентарю, але багато коштів хотілось витрачати на вінілові платівки, касети, книжки, муз-апаратуру, пізніше гральні інструменти і все необхідне для власного панк-гурту «Фак Собмерін» (де спочатку спробував грати на барабанах, а потім  вільним вокалом), і, звичайно ж, друзів та вечірки. До їжі я був не особливо вибагливим, тому це стало моїм способом заощадити.

Чи важко було переналаштуватися зі звичного ритму на фріганство?

Досить важко, бо був сильно залежним від думок оточення, родини, школи, студентства; ще з юнацьких років будував амбітні плани підніматись високо щабелями суспільства, і не поспішав від них відмовлятися. Через це спочатку доводилося  робити все потайки. Абсолютно відвертим міг бути лише у своєму колі неформалів панків, а  згодом, хіпі. Порваний одяг, потерте взуття і матерні слова в піснях зі сцени – це одне, а їсти, пити і доношувати речі за незнайомцями – це вже інше. Все змінилося, коли в 20 років активно увірував у Бога. Тоді зрозумів, що хоч це спочатку і виглядало, як дари, благословіння, але слідуючи конфесії, де однією з ознак успішності у вірі вважались також матеріальні блага, яке віруючий направляє на служіння Всевишньому і добрі справи, мусив доводити оточуючим, що бідність і нестача – це наслідки слабкої віри і пережитки мертвої релігії.

Якщо говорити про оточення, з якою реакцією вам довелося зіткнутися?

Протягом мого відкритого 17-річного досвіду бувало різне, але переважно – люди реагують без агресії чи осудження, хоча майже завжди – з шоком і жалістю. Деякі навіть пропонують гроші, їжу, зайві речі. Як от сусіди. Всюди, де я жив, коли чули, що я не соромлюсь прийняти одяг, взуття, побутову техніку, металобрухт, скло, папір чи їжу, яку з різних причин вже не хочуть їсти, пропонували мені свої залишки їжі чи непотрібні речі. Студентські друзі, досить заможні зараз, бувало, раділи, бо колись теж мали такий досвід. Діти, підлітки завжди цікавляться для чого я це роблю, а, коли бачать мої знахідки дивуються, як я це можу їсти, проте не агресують. А був випадок з молодим чоловіком – теж збирач, який мабуть вбачав в мені конкурента. Там була невиправдана злість, нецензурна лексика, одержимість.

У чому важливість такого способу життя?

Я не вважаю, що він важливий. Головне і найдорожче в земному житті – це час. А час потрібно розумно використовувати, розвиваючи живі стосунки в постійній молитві зі своїм Творцем і Батьком, готуючи своє серце до Вічного життя з Ним після смерті чи переміни нашого тіла.  Колись саме з таких міркувань, я вирішив більше ніколи не працювати. Робота забирала багато сил, у мене не було достатньо часу на роздуми-пошуки Істини, бракувало читання та спілкування, і тому я довго залишався духовно незадоволеним і голодним, без відповідей на життєво необхідні запитання.

Якщо є кошти, то зручніше і скоріше, звичайно ж, купити в магазині нове, аніж шукати використане, але якщо продумувати свої маршрути повз смітники, можна майже без зайвих затрат часу, поверхнево оглянувши, знайти щось корисне, і цим ще й зробити свій маленький внесок у збереження довкілля. Люди рідко задумуються що те, що з однієї сторони полегшує їхній побут, з іншої – нищить здоров’я, генетику; провокує радіацію, електромагнітні збурення, забруднення повітря, грунтів і підземних вод; спустошує водні, енергетичні і сировинні ресурси –  внаслідок виробництва цих речей, а також їхньої переробки чи захоронення. 7% сміття все ж таки не піддається переробці, а 1% бруду при утилізації навіть в найрозвиненіших країнах все ж таки потрапляє в природне середовище. Саме тому важливо, щоб самі люди, вимагали у влади знищення «сміттєвої мафії»; створення традиційних щотижневих «блошиних» ярмарків, як у найбагатшій країні Європи – Німеччині; ведення роздільного сміттєзбирання населенням та підприємствами, де цілком придатні для «другого життя» речі не перемішуватимуться із брудом, хімією чи органікою.

Насправді, ідей із застосування відходів у людства є вже дуже багато. Хтось вважає зону смітників антисанітарною, але ж це якраз люди лінуються витрачати час на сортування сміття із речей, які їм допомогли цей час заощадити. Саме це спричиняє такий бруд у баках і навколо, провокує сморід, який у свою чергу приваблює різноманітних комах, тварин та птахів.

Чи поширюється тенденція фріганства у Франківську?

Саме фріганства – ні. А от просто збирачів значно побільшало і ширшим стало їхнє соціальне різноманіття. Вже можна досить часто зустріти інтелігентних, ввічливих людей, доглянутих і молодих. Тому і реакція оточуючих вже не така різка. Люди стають толерантніші, поміркованіші, розважливіші, не такі швидкі на суд чи осуд, спокійніші.
Я думаю, цей прошарок завжди буде, тому що сміття – це гроші або економія грошей, а гроші там не такі вже й малі, якщо їх не пропивати, а займатись цим цілеспрямовано і аналітично, або  використовувати, як додатковий заробіток. Просто не кожен здатен повною мірою нейтралізувати вплив своєї думки чи людей про власну меншовартість на їхній спосіб життя. Для українського суспільства в пріоритеті матеріальний  добробут, сфера діяльності та соціальний статус людини, а не рівень її життєвої радості та любові до Бога.

Назвіть переваги та недоліки такого способу життя.

Переваги – контроль гордині і залежності від думки людей, бо виживання матеріальне і економія коштів – це все Господь може дати вмить і дуже багато, аж надмір, коли побачить, що людина вже є смиренною і покірною непоборним обставинам, тобто дякує за все добре і «недобре», шукає Його, а не багатств, є лагідною і від думки людей незалежною. Також приємним є відчуття непередбачуваної знахідки, подарунку, який є даром любові, а не так як більшість у нашому світі – за гроші чи ціну праці. Це як білий гриб знайти по дорозі додому, коли не сподіваєшся і не прикладаєш зусиль, – і раптом спіткаєш такого стрункого, твердого і заокругленого. Мені таке – часто смачніше за свіже чи нове магазинне: бо воно точно від Господа, а не від власного вибору (який, звісно, теж може бути від Господа, якщо навчитись чути своє серце при виборі покупки) і не від затрат зусиль і часу на шопінг. Це відчуття інколи навіть стає нав’язливим, як солодка звичка, бо прагне бути заново пережитим. Недоліки – тимчасова матеріальна обмеженість, але для людини віруючої – це не проблема. Буде справним серце – будуть довірені такому і земні скарби. Все, що не вбиває людину, загартовує її. Вбити – не може, бо тіло – смертне, тимчасове, а душа, яка, довіряється, віддає себе повністю, своєму Творцеві, і нове тіло – вічні, як і їх Творець.

Можете пригадати історію, знахідку чи реакцію людини на такий спосіб життя, яка вас вразила?

Таких історій безліч. У мене був друг, який цим займався професійно. Він збирав речі для мене під замовлення, а я йому платив гроші, бо сам – більше домівник-затвірник, і можу місяцями на двір не виходити, особливо взимку. Бувало, він часто дарував мені приємні бонуси-дрібнички: знайдені іграшки, ще за часів мого дитинства – солдатики чи модельки автомобілів; канцелярію, сувеніри, стильний, брендовий одяг чи якісь суперкроссівки; багато смаколиків: плиток 10 шоколаду, понад 20 пакетів молочної дитячої суміші, йогурти, торти, цілу пляшку пива, мед, варення, консервації,  рюкзаки, навушники, мобілки, колонки, плеєри, сотні дисків з фільмами і піснями та багато іншого. Траплялося фактично все, що можна уявити. Легше мабуть згадати, чого не було (посміхається).  Сам я якось знайшов літр оливкової олії – прямо на дашку стояло, ще й підписане. Це запам’яталося мені, як знак оливопомазання від Господа. А так були і овочі, і фрукти, як звичні так і екзотичні: банани і персики ящиками, горіхи, квасоля, повидло з пелюстків троянди. Також, вразив підвал одного фригана у Львові, зроблений під житло: там було все тільки знайдене – меблі, декорації, все для побуту.

Чи стикалися ви з труднощами, кризовими ситуаціями відколи перейшли на фріганство? З якими?

В першу чергу, це спілкування з протилежною статтю. Доводиться обирати між таким способом життя і особистими стосунками, бо з фріганок у місті я поки що знаю лиш одну, та й ту виключно з розповідей, а неформалок, які би ставилися до цього лояльно, думаю, не так вже й багато. Хоча я й не шукав особливо, бо вже останні 5 років Ісус – то моя Дівчина (посміхається). Також, це проживання. Якщо винаймаєш житло чи проживаєш у знайомих, то чесним буде поставити господарів до відома про такий стиль життя, бо не всі його розділяють, з остраху перед, і без того розрекламованою, «всюдисущою армією» мікробів, а також втратою власної репутації. Нещодавно, я також потрапив у неприємну ситуацію з журналістами одного центрального каналу. Вони висвітлили цю тему зі мною в неприглядному саркастичному вигляді, хоча говорили перед і під час зйомки майже зовсім про інше, через що мені довелося пояснювати господарям квартири, де я проживаю, що майже все зовсім не так, як вони показали.

Як змінилося ваше життя?

Дуже сильно. Чи не найбільше з усього радикального, що я здійснював у своєму житті. Це змусило мене опуститись, мабуть, на самий низ в очах суспільства – оточуючих і знайомих, допомогло виявити  мої глибинні страхи перед чужою думкою і покінчити з цим. Я пізнав самого себе, очистив і тепер почуваюся вільним, як ніколи. Отже, я – в Істині, бо тільки вона звільняє. Мені значно полегшало на душевному рівні. Я тепер краще розумію людей і відпустив стереотипне мислення. Позбувся брезгливості і страху перед невидимим ворогом вірусів та інфекцій: не боюсь потиснути руку чи обняти безхатченка, циганку чи хворого; можу пити з ними з одного стакана чи пляшки, можу покласти руку в молитві на хворе місце. Ввести мене в оману вони теж вже не можуть, бо я такий же безхатько і знаю, як вижити на вулиці, знаю, коли і яким чином вони намагаються тиснути на жалість. Не даю грошей на їжу, бо сам можу спокійно знайти її вдосталь і на тиждень вперед, відсилаю спокійно до смітників. Що цікаво – інтелектуалів серед них небагато, але інколи з ними цікавіше поспілкуватись чи навіть мовчки посидіти на вокзалі. Їхнє мовчання якесь вагоме, вистрадане, смиренне.

Такий спосіб життя навчив мене бачити глибше природу співчуття та щедрості, а також зверхності, безвідповідальності, фаталізму, жадібності і страху людей та тої влади, яка їх влаштовує. Я краще зрозумів тих, хто на задвірках суспільства, знаю їх потреби – і тому спокійно ділюся з ними тим, що і сам споживаю.

Який основний меседж ти б хотів донести до людей?

Щоб жили своїм розумом, а не стадним. Покладались на власне мислення, а не на почуття. Останнє – це насолода і вагома частина життя – це добре, проте вони часто неправильно запрограмовані генетикою, сприйняті соціумом чи дитячою нерозсудливістю. Тільки зрілий розум здатен зробити ревізію нашого серця, тобто нашої системи почуттів. Перевірити правильність-істинність всіх наших слів-понять, приймати тверді вольові рішення щодо змін наших звичок мислити і підпорядковувати почуття – зробити наше серце розумним, аби воно насолоджувалось від правильних вічних духовних речей. Розум – це світильник для серця. Все потрібно перевіряти, це і є ревізія. І під час неї все з роками поступово повинно зійтись в одну картину. Нехай ніяка книга, ніякий духовний авторитет не займає місце розуму. Тільки через наш розум Творець здатен крок за кроком розкрити повну картину і взаємозв’язок нашого видимого, і Його невидимого світів. Тільки наш розум здатен бути точною вагою і правильним мірилом всього. Всі наші цінності і висновки необхідно проаналізувати і все перевірити на практиці на наявність правильних плодів. Останнє– це те, що дає душі душевне здоров’я, а значить вічне життя з Богом і в Ньому, бо тільки Він один – вічний, і вічно жити буде лише те, що в Ньому. Тільки те, що Йому повністю підпорядкується. Його воля для Нього, Батька, – жити заради нас, Його дітей. Наша воля – жити тільки заради Батька, а не заради інших створінь. І тільки все – в обмін на все. Не інакше. Всього себе – в обмін на всього Нього. Це і є Божа Любов, не людська. Повне самозречення наше – в обмін на повне самозречення Його. Тільки так можна затвердити і втримати наше спасіння від смерті і вічне життя, здійснене і забезпечене Батьком в той спосіб, який Він знає і вже зробив: і являє чудеса влади Своєї, як доказ влади над хворобами, смертю і духами зла. І Силу Свою над матерією і духами дає всім дітям Своїм, як ознаку належності дитини від Нього, і для повної її перемоги над силами зла вже тут на Землі.

Роксолана БЕЛЕЙ