Про виховання воїна та бойові традиції на Гуцульщині ми розмовляли з верховинцем Русланом Трачем

Пане Руслане, а що в українських Карпатах справді колись було бойове мистецтво? Наскільки воно реальне? Це щось на кшталт гуцульського карате?

- Не зовсім. У воїнській традиції карпатського регіону не існувало такого поняття, як бойові мистецтва. В історії минулого нашого краю не знайдемо ні систематизованих наборів технічних дій з заковиристими назвами ударів, ні таємних чи не дуже шкіл, де цьому навчали бійців. Однак усі ми чули про відважних героїв, які боролися за волю і честь своєї землі. Цілком реальні лицарі гір, опришки. Вони невеликими групами могли тримати в страху окупаційні осередки, успішно протистояли багатотисячним загонам, брали укріплені фортеці. Без системної муштри таке не було б можливим. Звідки підготовка, де джерело сили і військового уміння опришків? Мені багато років не давало спокою це питання.

Сам я колись практикував кілька східних стилів, але коли познайомився з культурою рідного краю, розкриття таємниці опришків стало для мене пріоритетним завданням. Спочатку трохи розчарувався, бо не вдавалося розгледіти схожу систему як у далекосхідній історії. Але з’ясувалося, що всі таємниці були перед самим носом. На зміну фактажу прийшло його якісне осмислення. Тобто так, у нас не було бойових мистецтв в традиційному розумінні цього поняття, але була потужна традиція виховання воїна. Вона не була виокремлена в окремі школи, а  органічно вплетена в культурне середовище народу -  в ремеслах, звичаях, ритуалах.

Молодих опришків гартували з дитинства простими іграми. Вони просто і органічно готували тіло, формували базові навики володінню зброєю. Парубки вже мали змагання, де показували свої морально-вольові якості. А легінь, готуючись бути воїном, виконував обряд ініціації. Наприклад, кидком сокирки з великої відстані чоловікові відрубували пасмо волосся, таке своєрідне військове хрещення. Лише достойні, перевірені на міцність чоловіки мали право носити широкий пояс-черес, бартку та бути учасником чоловічих танців. І надалі чоловік проходив муштру. На полюванні, коли після єдиного можливого пострілу в ведмедя із кремнієвої рушниці, мусів вступати у бій з хижаком із барткою і ножем.

Бартка - гостра вузьконоса сокира з маленьким тупим обухом (молоточком), обладнана довгим держаком. Поширена серед мешканців Карпатських гір: гуцулів, бойків, лемків, гуралів румунів (вікіпедія)

Пане Руслане, я знаю, що якраз із барткою ви тренуєтесь найбільше в межах Хорсу? І чому Хорс, до речі?

Бартка – універсальна. Ми (Руслан Трач та Роман Яськів – прим. автора) розробили систему напрямків,  за якими може займатися людина з будь-яким рівнем підготовки. Після базового курсу тренувань з барткою, кожен учасник обирає власний подальший шлях вдосконалення. Ці напрямки не є взаємозалежними, нема легших чи важчих, вони показують різні методи саморозвитку.

Один з них має назву Дерев’яна Бартка. Практики цього напряму оздоровлюють тіло, тренують опорно-руховий апарат, органи дихання і навіть нейропластичність головного мозку.

Мосяжна Бартка спрямована на розвиток творчого потенціалу, вміння виходити за рамки умовностей, розширення власних меж світосприйняття.

Залізна Бартка має на меті відкрити змагальну культуру бійця, виховує дух переможця, в першу чергу над своїм внутрішнім ворогом. Сюди входять практики ігр, забав і змагань.

В межах напряму Сталева Бартка вчимося використовувати бартку в повсякденні, ефективно виживати в дикій природі, добувати їжу, робити побутові інструменти.

Громова бартка. Тут включені методи від елементарних основ самозахисту простою дерев’яною барточкою до складніших випадків бою.

А назву Хорс ми обрали на честь слов’янського божества Місяця, який завжди був супутником воїна. Сакральний зміст Хорсу – це відмирання старих якостей (ліні, страху) і відродження з новими  - сила, міць, витривалість, сміливість.

Які цілі ставите перед собою, засновуючи цей новий рух?

Найперше – саморозвиток і виховання підростаючого покоління. Поблизу села Бібрка на Львівщині ми створили навчально-методичний центр «Хорс», завершили будівництво трьох будинків для таборування групи дітей. Готуємо навчальну кузню і цех для роботи з деревом. Наступного року маємо підготувати лекційний зал – це найменша необхідна база для того, щоб діти могли навчатися, тренуватися і освоювати карпатські професії.

Про воїнські традиції Гуцульщини Роман Яськів написав дві книги: «Дідова наука» та «Дітям про опришків», вони теж є в методичних матеріалах Хорсу. Вперше цього літа був організований табір, де наші юні учасники навчалися основ бойового мистецтва, ковальству, створенню гобеленів і іншим ремеслам.

Щоб показати різнопланові завдання Хорсу, наприкінці серпня у Липівці на Рогатинщині ми організовували фестиваль «Залізна бартка». Було багато молоді. Алкоголь не продавався навіть для дорослих. Ми – за здоровий активний спосіб життя і постійне вдосконалення духу і тіла. Проводили змагання з барткою, ярмарку, показували обряди жнив, співи, танці. Були різноманітні конкурси на витривалість, швидкість, силу. Наші преможці вигравали живого барана, мішок картоплі, муки, овечі ковдри. 

Там же навчали ліпити глиняні горнята, кувати, іншим автентичним местецтвам.   

 

 

 

 

Фото з фестивалю "Залізна бартка"

Роман Яськів на фестивалі

Фестиваль "Залізна бартка"

Фестиваль "Залізна бартка"

Цю традицію повторимо і наступного року.

Чим для вас особисто є ця діяльність?

Я вдячний долі, що познайомила мене  з Романом Яськівом, коли він мандрував Карпатами в пошуках загублених бойових звичаїв. Його лідерський запал колишнього воїна спецпризначенця, вчителя бойового гопака в минулому – передався і мені. Завдяки великому бажанню відроджувати і примножувати ці надбання, наш рух стрімко розвивається.

Мій особистий шлях у «Хорсі» – це  постійна робота із внутрішніми ворогами – тими, що сковують нашу волю, породжують сумніви і слабкість. На Гуцульщині кажуть «гнеличу» (сміється – авт). Здавалось би – бартка, сокирка, простий інструмент, але тривалі вдумливі концентровані тренування із нею допомагають у цій боротьбі, а ще мають силу розкрити велике і основоположне  завдання людини – Творити.