«Нагору, на шостий поверх, піднімалися дуже повільно. За кілька хвилин з’ясувалося, що, навіть знаючи про виклик до людини із проблемами з серцем, кардіограф вони не взяли. Почали Романа питати, що його пече. Він конає, а вони його повільно розпитують», – обурюється жінка.

Потім сказали їй піти вниз за кардіографом. Жінка не розуміє, як можна так тратити той дорогоцінний час, а не надавати допомогу людині. Зрештою, апарат принесли, зробили кардіограму, вкололи укол і дали таблетки для розрідження крові. Назви медичних препаратів Ірина не знає, упаковки від ліків медики забрали.

«Нас відвезли в лікарню на Мазепи. Викликали лікаря, називали ім’я Владлена. Та відмовилася приймати Романа у свій відділ, сказала, що він не ургентний», – розповідає Ірина.

Ще раз зробили кардіограму, відправили у відділення на четвертий поверх, в реанімацію. Там почали надавати допомогу, вкололи укол у вену, дали різні таблетки, внутрішньом’язево вкололи ношпу.

Лікарі говорили про необхідність проведення коронарографії. Таким чином мали намір з’ясувати, де закупорена вена. Запитали, чи згодні робити процедуру за гроші. Рідні погодилися робити процедуру вже і негайно.

Лікарі також казали, що о восьмій годині ранку йому треба зробити кардіограму, щоб подивитися в динаміці. Та до цього часу Роман Сімків не дожив – за кілька хвилин до восьмої чоловік помер.

«Вони тягнули час. Аж раптом він почав задихатися. Тут уже було два лікарі. Мабуть, це підійшов той другий, який приймав зміну. Романові поставили діагноз: гострий інфаркт в дії», – зауважує пані Ірина.

Романові ставало гірше, він корчився, кричав, що йому не вистачає повітря. Принесли апарат з киснем, медики радили йому заспокоїтися, бо він дуже нервує. А він казав, що у нього розірвуться легені, пригадує жінка.

«Фактично людину вдушили. Він казав, що вмирає, припускав, що йому ввели забагато ліків, просив відключити капельницю. За кілька хвилин апарат показав тиск 78 на 41. Принесли інший апарат і почали піднімати тиск. І от під час цього він почав задихатися, крутитися, потім – заспокоївся, очі у нього почали закочуватися. Я кричала лікарю: «Робіть щось, він від’їжджає», – розповідає вона.

З палати Ірину вигнали. Лише встигла побачити, як почали робити масаж серця. Безуспішно…

«Якщо б всі ці процедури робили швидше, зокрема коронарографію, він, можливо, був би живий. А вони його мучили. Чекали часу, щоб здати зміну. А потім шукали причину, від чого він помер», – вважає дружина.

Професійним спортсменом Роман не був, мішки не тягав, травму грудної клітки також перед цим не отримував. Він не курив, не вживав алкоголь чи наркотичні препарати. Про ці всі речі питали лікарі, щоб знайти якусь зачіпку. Крім того, жодного разу до цього на серце чоловік не скаржився. Навіть розтин показав, що серце здорове.

«Хотіли голову розрізати, але побачили розірвану аорту. Принаймні, нам так сказали. Але як було насправді, ми не знаємо, і нас це цікавить. Бо чомусь обидва лікарі приїхали на судово-медичну експертизу скоріше, ніж ми. Значить, чують за собою вину. В інакшому випадку чого б їм обом поспішати до судмедексперта», – робить висновки Ірина Сімків.

Хто крайній?

Керівник обласного Центру екстреної медичної допомоги Мирон Матейко вважає, що працівники швидкої допомоги спрацювали правильно, обезболили. Але у цьому випадку вже б ніхто не допоміг, адже було розшарування аорти, як з’ясувалося пізніше. Питання стоїть в оперативності надання допомоги. За його словами, 25-30% медиків пенсійного віку, але він не може вплинути на трудове законодавство. Пообіцяв розібрати і вивчити цей випадок.

Головний лікар Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні, що на вул. Мазепи, відповідальність з лікарів медустанови знімає. Пояснює, що все це відбулося в кардіоцентрі, який поряд з лікарнею, а це окрема юридична структура.

Головний лікар Івано-Франківського обласного клінічного кардіологічного центру Віктор Якимчук коментувати ситуацію відмовляється. «Доки ми не будемо мати заключення патанатомічної служби і історії хвороби, ніяких коментарів давати не будемо», – заявив він.

Якимчук також запевнив, що буде об’єктивний розбір ситуації «від А до Я», з моменту виклику швидкої допомоги і далі по всіх ланках, та спрямовує до завідувача реанімаційного відділення Романа Володимировича, якого на місці не виявляється…

Номери мобільних лікарі бережуть, як зіницю ока, а жоден стаціонарний телефон у відділенні не відповідає. Зрештою, вдається з’ясувати прізвища та імена лікарів, які чергували в ту ніч. Це Олександр Діденко та Микола Гнатик. Проте виявляється, що жодного з них у диспансері у найближчі дні не буде.

Під знаком питання

Події тієї злощасної ночі намагається відтворити і, зрештою, пояснити Володимира Совтус, яку називали Владленою. Жінка відверто нервує, висловлює рідним своє співчуття. Пояснює, що є працівником Івано-Франківського національного медичного університету, а в рамках співпраці між установами фахівці чергують у лікарні.

Вона каже, що чоловіка привезла карета швидкої допомоги у приймальний покій міської лікарні на Мазепи, а її викликали до пацієнта як лікаря-кардіолога, щоб провести огляд.

«Я зібрала анамнез. Чоловік скаржився на пекучі болі, але вони характерні для багатьох захворювань. На той час змін на кардіограмі, які говорять про наявність гострого коронарного синдрому з елевацією сегменту ST, не було. За нашими протоколами, гострий коронарний синдром з елевацією сегменту ST відразу береться на коронарографію. У цьому випадку змін на кардіограмі не було, тому йому було виставлено під знаком питання діагноз «гострий коронарний синдром без елевації сегменту ST», – пояснює лікар.

Згідно з протоколами, хворому перш за все треба верифікувати діагноз, підтвердити його. Для цього роблять контроль кардіограми в динаміці, тож доцільним, на думку медика, було це проводити в умовах кардіореанімації. Які процедури були проведені у відділенні реанімації, пані Совтус не знає.

«Я тепер аналізую, як могла утворитися розшаровуюча аневризма, яку виявив патологоанатом. Це могла бути генетична слабкість стінки аорти. Ще одна причина – високий артеріальний тиск. У цьому випадку було блискавичне розшарування, лікування його – лише хірургічне, проте у нас немає ургентної кардіохірургії», – каже вона.

На першому місці у медиків було завдання спростувати або підтвердити діагноз «гострий коронарний синдром». Тому Романа Сімківа й госпіталізували у відповідний заклад. Роботу своїх колег у кардіологічному центрі медик аналізувати не може, але переконує, що це досвідчені фахівці.

Проте родичі у компетенції лікарів не впевнені абсолютно. Розповідають, що вони питали один одного, скільки кубиків того чи іншого препарату вводити, а коли Роман почав задихатися, сказали махати рушником.

Відтак родичі підготували адвокатський запит в лікарню, щоб їм надали копію історії хвороби, і взяли в аптеках перелік тих медичних препаратів, які купували для хворого. А також пішли в поліцію і написали заяву, щоб, як вони кажуть, вберегти інших пацієнтів від халатності і некомпетентності медичних працівників.

Гарантія смерті

Патологоанатом Івано-Франківської обласної клінічної лікарні Віктор Пелех наголошує, що має десять днів для того, щоб здійснити записи в історії хвороби. Під час розтину він виявив розшаровуючу аневризму з розривом та кровотечею. «Два молодих лікарі з кардіодиспансеру були присутніми під час розтину, сфотографували це все», – пригадує медик.

На думку пана Пелеха, Романа Сімківа врятувати було неможливо. Такі операції ні в сусідніх містах, ні в Києві не роблять, лише в Австрії чи Німеччині. «І то за такі гроші, що в цієї родини навряд чи були», – додає він.

Чому ж такі операції не роблять в Україні? Як пояснив медик, вони коштують занадто багато грошей, а крім того, відповідних фахівців у нас немає. У будь-якому випадку Романа довезти б не встигли.

«За 27 років роботи патологоанатомом бачив всяке. Скажу чесно: ми не могли його врятувати. У нас немає фахівців, які могли б це зробити за дві години. Дайте людині спокійно лягти в землю», – зауважує Віктор Пелех.

На його думку, питання про смерть порушувати не треба. Мовляв, для чого це все, що зміниться – його поховали. «Лікарі не могли його врятувати, це я можу гарантувати. Це було нереально, не наш це рівень», – запевняє патологоанатом.

«Поверніть мені татка!»

Для лікаря смерть пацієнта – це невтішна статистика, а для маленької донечки це втрата цілого світу. Роман Сімків був дуже добрим, турботливим. Щодня водив донечку Улянку до школи, всі вчителі його знали. Він був безвідмовним, це дійсно свята людина, пригадує його сестра Ірина.

«Сім’я у нього була на першому місці. Дитина за ним дуже сумує, надзвичайно його любить. Вона завжди йому казала: татоньку, татусику. І він ні в чому їй не відмовляв. Вони навіть від мене ховалися. Морозиво їй купував, згущене молоко, я сварилася, але він не міг їй відмовити. Вона була сенсом його життя», – розповідає дружина.

Нещодавно Роман придбав для донечки велосипед, навчив її кататися. Не пропускав жодне свято, завжди проводив час з дитиною. Щосуботи вони вдвох їздили на дачу смажити ковбаски, це була їхня традиція, їм було цікаво разом.

Семирічна Улянка надумала врятувати тата. Для цього на кульці, надутій гелієм, слід було написати Боженьці, щоб повернув їй татка. Але робити це треба було швидко, бо тата у неділю закопають в землю. Швидко, щоб кулька встигла долетіти до неба, до Бога. А біля могили дитина молилася, заглядала, чи він не ожив…

Ірина ФЕДОЛЯК