Про них знають і «клієнти», і ті, хто мав би з ними боротися, пише - Бліц-Інфо з посиланням на Репортер.Але офіційно ніхто не бачить. Особливо поліція…

Зранку – як до церкви

Будній день. Восьма ранку. На зупинці біля пошти в центрі Івано-Франківська двоє чоловіків на підвищених тонах про щось сперечаються за «чверткою». Перехожі на них не зважають, заклопотані своїми справами проходять повз. Це й не дивно, адже ті двоє там «вживають» щоранку, а потім десь зникають. До них уже звикли.

Про боротьбу з пияками в місті щотижня на оперативній нараді у міського голови звітує начальник КП «Муніципальна варта» Богдан Кухарук. Аби люди менше пили, вартові взялися відстежувати незаконні наливайки. «Репортер» вирішив напроситися з ними в рейд. І як з’ясувалося, знайти точки розливу геть не складно, вони є в кожному мікрорайоні, а видає їх особливий контингент.

З вартовими зустрічаємось після обіду. Чоловіки без форми, адже однострій надто помітний. Кажуть, день для рейду трохи невдалий, бо дощ. Та й з часом трохи не вгадали – основний потік клієнтів у наливайках вранці.

«То добре було б зранку їхати, о 7:00-8:30 вони йдуть – як до церкви в неділю, – розповідає вартовий Ігор (прізвищ хлопці просили не писати). – Гусачком, один за одним. Деколи навіть зі своїми стаканчиками. Тепер в сьомій ранку хоча б видно, а взимку – ніч темна, а вони вже чекають біля хвіртки. А зараз ще будуть сливки, вишні, яблука. Поки йде до «точки» – обриває на закуску. А люди, ті, що мають якусь городину, жаліються, бо поки він до тої сливки долізе, то паркан поламає».

Перша наливайка, до якої ми під’їхали, розташована на вулиці Миру, 100. Паркуємось навпроти і спостерігаємо, як час від часу на подвір’я заходять чоловіки з підпухлими обличчями. Виходять вони звідти вже «трохи втомлені». Хто прийшов сам, то довго не затримується. Інша справа – компанії, які збираються на лавочках біля багатоповерхівки через дорогу. Там можуть сидіти годинами.

Люди, які живуть у тій багатоповерхівці, звісно, не в захваті від такого сусідства. Кажуть, гості «закладу» до пізнього вечора веш­таються під вікнами, голосно матюкаються, часто тягають пакети з якимось смердючим мотлохом.

«Люди нам самі розповідають, де і хто продає, – каже Ігор. – От сусіди постійно жаліються, але заяву ніхто писати не хоче. Бояться, що, наприклад, хтось із тих алкоголіків просто кине каменем у вікно. З наливайкою теж ніхто не хоче мати справи».

«У цьому будинку (показує на наливайку – Авт.) живуть роми, – говорить інший вартовий, Сергій. – У дев’яностих вони торгували наркотиками. Тоді їм міліція не­одноразово влаштовувала облави і їх таки прикрили. Але тепер вони взялися за сурогат. Люди ж говорять, що коли наркотики продавали, то було навіть спокійніше, бо під вікнами принаймні ніхто не кричав».

Усі між собою знаються

Поки вартові розповідали про історію наливайки, нас помітили її власники. На вулицю вийшла смуглява жінка, яка закрила хвіртку на замок і попрямувала до сусідів через дорогу.

«Там теж наливають», – пояснили вартові. Ворота за жінкою зачинилися.

«Вони вже нашу машину знають, ми ж не перший раз тут, – каже Ігор. – Та й між собою вони контактують. Вже, мабуть, передзвонюють один одному, що ми їздимо».

Продавці сурогатів справді знаються між собою, бо далі куди б ми не поїхали в тому мікрорайоні, всюди було закрито. На вулиці Карпатській нас чекала така сама історія. Щойно заїхали на вулицю, з-за багатоповерхівки виглянули двоє пияків.

«Це чергові, – кажуть вартові. – Вони тут цілими днями стоять, час від часу міняються. Як тільки проїжджаємо ми або поліція, то дзвонять своїм, що пора закриватись».

Біля наливайки на Новгородській теж є такий черговий. Він спостерігає з вікна. Біля головного входу людей не видно, бо для «клієнтів» там окремий вхід, а чужих не пускають.

«Є такі місця, куди не кожен і зайде, треба бути схожим на алкоголіка. Але є й такі, як міні-маркети – заходь і бухай, – розповідає Ігор. – Клієнти теж є різні. От бачимо, що вже несе пляшку за пазухою і кажемо до нього: «Не пий то, вилий. То сурогат, від того можеш вмерти». А він з кулаками битися лізе. А про цю наливайку нам самі пияки розповідали. Казали, що там розливають горілку, від якої сліпнеш. Питаємо: «Чого ж ти п’єш?». Відповідь просто геніальна: «Ну а де дешевше?».

«Усі розуміють, що в наливайки приходять люди антисоціальної поведінки, – говорить Сергій. – Зазвичай вони крадуть металолом або збирають макулатуру, здають і йдуть по 100 грам. Потім знову: крадуть, здають, п’ють. І це якесь замкнене коло. Мало того, вони вже здають макулатуру прямо там, де їм наливають. Тобто, не маєш грошей – щось неси, а взамін тобі налиють».

Квартири не існує

Тим часом ми під’їхали до так званої «реанімації». Біля генделика «Кухоль» на Гранд-базарі, що на Каскаді, стояли п’ятеро чоловіків з випивкою. Продавчиня знає тут своїх відвідувачів по іменах, знає кому, що та скільки налити. За стійкою стоять потерті пластикові баклажки зі спиртом. Жінка на вартових не зважає. Каже, має ліцензію.

Та проблема в тому, що ліцензія дається лише на алкоголь з акцизними марками. А ще продаж алкоголю прив’язаний до касового апарату. Якщо продають без чеку – приховують податки, а це вже привід для податкової перевірки.

За продаж алкоголю без ліцензії штраф – від 850 до 3400 грн з конфіскацією алкоголю та виручки від його продажу. За пов­торне порушення протягом року сума збільшується до 4250 грн. Та це невеликі суми для закладів типу наливайок. Та й перевірки приходять не щодня, максимум двічі на рік. А приводом для позапланової перевірки можуть бути скарги від людей – але ніхто не скаржиться.

«Є жіночка, яка розливає сурогат на вокзалі, – розповідає Сергій. – То взимку вона пляшки в сніг ховала. Зараз позакладає собі під кущами. До неї підходиш, даєш гроші, а вона каже де і скільки стоїть. Мовляв, налиєш собі сам. На базарі за такою ж схемою працюють, ховають спиртяк між продуктами. Даєш гроші і тобі кажуть, до якого продавця підійти. А коли підходять наші працівники, вона кажи: «Шукайте, в мене нічого нема».

Вартові розповідають, що вже написали понад 100 звернень у поліцію, а отримали лише 20 стандартних відповідей: «інформація, викладена у вашому зверненні, не знайшла своє підтвердження», «дані питання до компетенції органів Національної поліції не відносяться», «не представилось можливості встановити адресу», «не представилось можливості встановити особу».

«Останній раз нам взагалі смішну відписку прислали, що «такої адреси не існує», – розповідає Ігор. – Справа в тому, що ми написали звернення на квартиру № 105, а там відбулося об’єднання квартир, тож зараз є лише 104 номер».

«Квартири немає, але елект­ричні лічильники працюють, – показує Сергій, коли ми заходимо до під’їзду. – Клієнти звідти просто виповзають (киває на двері – Авт). Потім лежать у під’їзді, відпочивають».

Заходимо у спільний коридор 105 та 104 квартири в будинку на вулиці Сорохтея. Там стоїть стіл, на ньому – гранчак. «Деколи тут навіть закуска є», – сміється Ігор. На квартирі і справді немає номера, але є наклейка «Об’єкт під охороною». Власники квартири до нас не виходили, мабуть, теж побачили вже знайому машину під вікнами.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щорічно в Україні через алкоголізм помирає понад 40 тисяч людей. Тим часом у Франківську з оковитою борються «хрестом тверезості». Як думаєте, помагає?