Про суть і містичне призначення священного меча Арея для України оповідає стародавня козацька легенда, знайдена в архіві знаменитого козака і кобзаря, учасника українських визвольних змагань Василя Ємця:

“Є така повідка, що, в часі збурення Запорозької Січі, характерник отаман Дженджелій не захотів піддатись москалям і рівно ж не хотів іти під Турка за Дунай. Він зібрав 300 запорожців і пішов з ними світ за очі. Коли запорожці прийшли до гори, прощаючись навіки з Рідним Краєм, їм вийшов якийсь дід назустріч і запитав:

– Чого прийшли сюди ви, діти?

– Січ нашу москалі спалили, зруйнували, волю задушили і Козацьку Мати-Україну в кайдани закували. Тож, нема де нам подітись. З москалями нам не жити й до бусурменів іти в прийми серце не лежить. Нехай камінням краще станем!

– Так відповів за козаків отаман Дженджелій.

Кремезна постать діда розігнулась, його вже згаслі очі заіскрилися вогнем, зітхнув старий та й каже:

– Скидайте, діти, ваші шаблі та всі до одного.

І здіймали мовчки запорожці дамаські шаблі, що тисячі голів ворожих постинали й на купу перед дідом їх зложили. Поглянув дід навколо, очі вгору зніс – і полумінь велика спалахнула. Стопилися шаблі в огні, неначе б то не криця була, лишень віск.

От розгорнув дід попіл і вздріли всі великий меч, з обидвох боків гострий та блискучий, але тяжкий, тяжкий.

– Попробуйте-но, діти, хто з вас цей меч здолає підіймити! – озвався стиха дід. І пробували всі, та силкувалися, але для кожного він був тяжкий.

– А нумо, пішліть гінців за річку, за Дунай, чи не знайдеться козарлюга, що зможе зрушити цього меча.

Гінці, як вітер, полетіли, і ось на конях швидкокрилих Братерство Січове прийшло з-за Тихого Дунаю.

– Попробуйте-но, діти, хто з Вас цей меч здолає підіймити! – озвався
стиха дід.

І пробували всі та силкувалися, але для кожного був він тяжкий.

– То шліть гінців на Кубань, бо й туди пішла козацька запорозька сила.

Соколами полинули гінці, і на братній голос озвалося й присунуло Козацьке Товариство з-над Кубані.

– Ну, що ж? Пробуйте і ви цього меча зрухнути! – озвався знову стиха дід.

І пробували всі та силкувалася, але для кожного був він тяжкий.

– Ой, бачу, дітки, що нема такого межи вами, хто б подолав цей меч один підіймити! – промовив сумно дід.

– Повідь, дідусю, нам, а хто ж його підійме і хто з ним зможе воювати? – спитав отаман Дженджелій.

– То буде, сину, козак з козаків, якого ще не бачив світ!

– А як же буде зватись він? – спитав ізнову отаман Дженджелій.

– То буде, сину, з поміж лицарів могутній лицар, ще незнаний. Цей меч в його руках пером легеньким стане. Ним волю він здобуде, і лише тоді всміхнеться радісно стара Козацька Мати-Україна.

– А як же буде зватись він? – отаман знову запитав.

– ЄДНІСТЬ буде йому ймення. Коли у боротьбі з’єднається брат з братом, коли серця в одно зіллються, коли запроданці й зрадники переведуться! – прорік востаннє сивий дід і крізь землю провалився.

А навкруги все зашуміло, загуло: ЄДНІСТЬ!

– ЄДНІСТЬ! Як грім в степу Дніпровім покотилося, відбилося луною об Кавказ і за Карпатами озвалось: “КОЗАЦЬКА ЄДНІСТЬ!!!”

(Із книги Тараса Каляндрука «Загадки козацьких характерників» 2007 р.)