Гуморист Гриць Драпак: «У нас не було грошей, але була романтика»
Опубліковано : Новини Станіславівщини
Не так важливо наскільки велика мрія, як те, як сильно людина до неї прагне. Історія парубка із невеличкого села з поетичною назвою Констанція це доводить. В гостях у журналу City Life народний артист України Григорій Миронович Драпак (сценічне ім’я Гриць Драпак).
- Григорію Мироновичу, пам’ятаєте себе – починаючого актора? Які амбіції були тоді і які – зараз?
- Артисти – це такі люди, які дуже люблять працювати. Це єдина каста, яка рветься безбожно до роботи. Хочуть сцени, популярності… Звичайно, і я тим в юності грішив. В молодості я був низьким на зріст. Дівчата мною гордували і я казав, що коли виросту і стану артистом, то їм автографа не дам. І так сталося. Після виступу у Львові підходить до мене дівчинка, дарує квіти і передає вітання від мами. Виявляється, це дочка жінки, якій я колись симпатизував, а вона мене відкинула. Я кажу: «А мама де?» «Мама в залі, але вона боїться до вас підійти, бо ви сказали, що їй автограф не дасте». От такі були амбіції: робота, робота, працювати, вчитися…
Читайте також
- Скажіть, дружина молодого успішного артиста не ревнувала?..
- Звичайно, так! Вона й досі ревнує. Тим більше, театр тоді – це гастролі по всьому союзу. Мобільного не було. Ми тоді листи писали, на переговорні пункти ходили. Була велика романтика! Грошей не було, а романтика – була. Ми ще тоді женилися по коханню, не було ніяких розрахунків.
- Хтось із вашої сім’ї мав дар до художньої творчості?
- Ні, в мене нормальна сім’я. Батько, мати мали трудові професії.
- Ви народилися в простій селянській родині, але захотіли бути артистом. Амбіційно.
- В моєму селі Констанції була лише початкова школа – це три класи. Сім років я ходив до школи в сусіднє село. Я курив газету, а все те відкладалося в голову, тому я такий мудрий. Я закінчив режисуру в Теребовлі і коли поступав до Києва на акторський – це було із зони недосяжності. Я – в Київ… З села… Без плечей… І я знав, що не поступлю, тому йшов розкований, а їм якраз це і потрібно було. Мене запитали: «А ви вмієте танцювати?» Я відповів: «А в нас в селі всі танцюють». Вони почали сміятися. Так у відпустці з армії я поступив.
- Скажіть, український гумор сьогодні – який він?
- Справжнього українського традиційного гумору, як правило, дуже мало. Зараз пішов шоу-бізнес – гумор ні про що, хохма ради хохми. Просто поржати, а над чим ми сміємося?.. Мало хто задумується, чи є в тому якась мораль? Дуже багато вульгарщини. Я дуже не люблю жовчного гумору. Гумор повинен бути добрим. Навіть якщо людина себе впізнала, їй має бути з цього смішно, а не злісно.
- Сюжети ваших гуморесок, звідки вони?
- Все з життя. Це є опрацьовані, прикрашені, обмальовані історії.
- Чи завжди творчий процес проходив гладко?
- Він легко ніколи не проходив. Він вимагає постійного навчання. Все життя, поки працюєш, набиваєш гулі, просто зараз вже є певний досвід, практика, напрацювання, тому легше.
- Коли вам пишеться найкраще?
- Я працюю вночі. Для мене 10-11 година вечора – це глибокий досвіток. А буває в 4 – бах! Проснувся і давай писати.
- Які цілі ставите перед собою сьогодні?
- Ще трохи попрацювати. В мене в селі є фазенда (я так це називаю). Доробити її. В мене там сад, виноград, кавуни ростуть. Хочу облаштувати такий-собі райський куточок. Поставив апаратуру. Будемо з друзями давати сусідам концерти і відпочивати.
Спілкувалася Юлія Хім’як
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу ifnews.org.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: IfNews