Наші стосунки з сусідами дедалі більше скидаються на сварку баби Палажки і баби Параски. Ще трохи – і будемо одне одному задниці демонструвати, бо аргументів бракує.

Такий потужний БТР, як пан міністр Ващиковський, – то тільки такий собі польський Жиріновський, з якого деруть лаха у Польщі. Рівень його інтелекту не вищий за незабутній рівень незабутнього шанувальника Гулака-Артьомовського, бо саме Ващиковський звістив світ про якусь фантазійну країну Сан-Ескобар.

Інший достойник такого ж рівня цілком серйозно приписав українцям Катинь, а це як полякам приписати Аушвіц.

Чого не ляпнеш у запалі сказу?

Та ось у польському інтернеті вигулькнула стаття якогось Артура Врублєвського під назвою «Українська історична політика жирує на польських занедбаннях».

Стаття напхана безліччю нісенітниць, агресивна і безглузда, бо настільки перебільшує стан націоналізму в Україні, що це не вкладається в голову. Хоча насправді жоден український марш націоналістів не може зрівнятися за кількістю учасників, а тим більше за крикливими агресивними гаслами, з недавнім польським.

Автор на початку подає фото з музею Степана Бандери в Стрию. Обурює його червоно-чорний прапор «українських націоналістів над гаслом з німецького концтабору». Але чого б мав обурювати, якщо Бандера там сидів?

Автор переконаний, що українці не хочуть діалогу. І це в той час, як українці постійно до нього закликають? Навіщо аж так брехати?

«Trudno się porozumiеć, kiеdy słyszy się intеrprеtację wydarzеń na Wołyniu strony ukraińskiеj», – нарікає автор. Хочеться запитати: це ж про які такі інтерпретації мова? Хтось із політиків чи істориків заперечує цей факт?

Далі автор розповідає про наш ленінопад і робить висновок, що після цього українці задумалися, як ці пам’ятники замінити. А головне – ким! Ну, бо місце порожнім не може бути. Хмельницький начебто українцям не догодив, бо продав Україну Московії, отже він Леніна не замінить. Звідки такі дані, важко сказати, бо пам’ятників Хмельницькому повно, та й на банкнотах він фігурує. Крім того, останнім часом знято про гетьмана кілька фільмів, видано безліч книжок. Отже висновок, що не догодив, перебільшений.

Ну і так поволі писака доходить висновку, що Леніна українцям заміняють герої Небесної сотні, УПА і ОУН.

Олександр Зінченко з Історичної правди зреагував на цю маячню такими словами: «В Україні соціологи зафіксували падіння ксенофобських настроїв. У Польщі прокуратура зафіксувала зростання випадків злочинів на ґрунті ксенофобії і расизму за десятиліття: з 64-х у 2006-му до 1632-х у 2016-му».

Щодо так званого «Культу Бандери», про який поляки дуже люблять волати, то лише 12% українців позитивно оцінює Бандеру.

«Жодного президентського указу чи коммеморативної постанови парламенту, в якій згадують Бандеру, нема за всі роки після Майдану! – продовжує О. Зінченко. – На сайті Інституту Нацпам'яті протягом першого року каденції В'ятровича взагалі нема жодної згадки Бандери. Найбільше пам'ятників Бандері з'явилося... у 2012 році. То що – Янукович був головним "бандеризатором"?! Усі пам'ятники Бандері були встановлені на гроші місцевого самоврядування, жодний – на гроші з центрального бюджету. Здається, тільки в Галичині Бандеру позитивно оцінюють біля половини українців. Тобто навіть у Галичині нема більшості, яка б вважала його героєм. Який "культ Бандери"?! Який діалог можливий з Польщею, в якій воюють із неіснуючими привидами минулого, щоб плодити реальних демонів ксенофобії нині?! Як вести діалог із глухими? Що ми можемо показати тому, хто закриває очі на власні проблеми?»

Як казали в народі: зібралися два Андрухи – один сліпий, другий глýхий. Тобто хтось із нас реально глухий. Але не думаю, що ми.

Українці давно закликають дати розібратися з усіма проблемами історикам, а не політикам. І таки розбираються, зустрічаються і дискутують, але польські жиріновські нічого про це не хочуть знати. Дослідити всі фотографії, серед яких трапляються фальшивки, простежити долі волинських поляків, те саме зробити і з українськими жертвами 1939 року при відступі польського війська та в 1944-му і пізніше – це все треба зробити спокійно, без піни на писках.

Чи про акцію «Вісла», про Березу Картузьку, про знищене село Верховина згадувати не маємо права?

Та на цьому автор не заспокоївся, бо увійшов в екстаз і пророкує «prawdopodobny przyszły spór z Izraеlеm o rolę ukraińskich nacjonalistów w Holokauściе».

Це, звісно, цікаве передбачення. Як і засторога, що Україна «z Bandеrą na sztandarzе niе wеjdziе». Хотілося б побачити цей штандарт. Де він? В якому музеї зберігається? В Стрию?

І чому автор не добачає куди чисельнішого антисемітизму в Польщі, але бачить якісь мікроскопічні його прояви в Україні?

Тому й не дивно, що посилається він на Едуарда Долінського, якого вже не раз ловили на фейках і фантазіях. Автор цитує його баламутну статтю «Чого бояться українські євреї».

Уже сама назва провокативна і безглузда, враховуючи той факт, що євреїв у нас при владі і в колах олігархів, власників банків, телевізійників, кінорежисерів доволі багато. Чого і кого їм боятися? Євреї підтримали Майдан, були на барикадах, дехто і на фронт пішов. Єврейські інтелектуали від самого початку стали в опозиції до реґіоналів і словом та ділом підтримували революцію. Вони ж організували приїзд французького письменника Бернарда Анрі Леві, з походження єврея, який особисто переконався, що нема на Майдані антисемітизму. Прем’єр Гройсман успішно провів декомунізацію і не менш успішно втілює українізацію. Теж бандерівець?

Але зірке око польського дописувача бачить краще, ніж ми – він помітив навіть участь УПА і ОУН в Голокості, при цьому ігноруючи будь-які факти або докази. Бо навіщо? Він продовжує цитувати Долінського, який зчиняє ґвалт з приводу пошкодження пам’ятника в Бабиному Яру «pomordowanych dziеsiątеk tysięcy Żydów, którzy zginęli z rąk Niеmców, alе tеż pomagających nazistom ukraińskich oddziałów».

І це при тому, що вже доведено – не брали участі у розстрілах ті міфічні загони. А хто плюндрує пам'ятники, то в кожної притомної людини є на це відповідь: російські провокатори. І вже декого з них упіймали, й вони зізналися в цьому.

Цитуючи книжку якогось Ольшанського, автор стверджує, що рівень підтримки націоналістів у нашому суспільстві сягнув поза 50%. Це неймовірне відкриття, від якого пані Фаріон мусить піти гоца-драла в дикий танок під баян Тягнибока і бубен Яроша.

Однак факти свідчать про інше. Усі разом націоналістичні партії й об'єднання у виборах до Верховної Ради набрали менше за партію... В. Рабіновича. Ай вей!

Оце так виглядає український антисемітизм.

Цікаво, що Сталін винищив поляків значно більше за ту кількість жертв, яка в окремих буйних головах виросла до півмільйона. Він уже в 1930-х розпочав виселення і розстріли поляків на Поділлі і совєтській частині Волині та Полісся, а також на Київщині. Потім у 1939-1941 продовжив.

І що? А нічого. Про це ані мур-мур. Про злочини німців теж там воліють забути. Ба більше. Колишній львів’янин, відомий польський актор та режисер Ришард Філіпський зняв документальний фільм про Ґрюнвальдську битву «Краєвид після Ґрюнвальду». Але його так ніколи ніхто й не побачив з екрану телевізора. Причина проста як дишло: це (!) не (!) сподобалося (!) німцям (!).

Саме так. Не сподобалося. І вони культурно попрохали не пускати цей фільм для широких кіл глядачів. Врешті режисер видав окремою книжечкою сценарій фільму, додавши до нього диск. І в такому виглядів він з різними перепонами йде до глядача.

Дрімучість Врублєвського полягає в тому, що він оперує винятково комуністичними лякалками, не зазираючи в наукові джерела. Та хоч би в інтернет, з якого довідався б, що ні Нахтігаль, ні Роланд, ні Дивізія Галичина не були засуджені у Нюрнберзькому процесі, як і УПА та й сам Степан Бандера. Хоча совєтські представники зі шкіри лізли, щоби притягнути до відповідальності і їх.

Але автор статті може тішитися. Він не самотній. Коментарі під статтею просто надихають: «Вони після Голодомору стали канібалами, їли дітей і старих, по Чорнобилю стали мутантами, а після поразки на Донбасі – то вже тільки кіборгами. Мають чорне піднебіння через те, що їли людей, і тому той прапор чорний і кривавий з людського м'яса».

І вам смачного, дорогі сусідоньки.