Трудова еміграція – одна з найгостріших проблем на Прикарпатті. Значна частина кваліфікованого працездатного населення розбудовує економіку інших держав.

Трудова еміграція на Івано-Франківщині породила цілий ряд соціальних проблем: розпадаються сім’ї, недоглянутими залишаються діти.

Та, незважаючи на це, прикарпатські жінки все частіше обирають шлях заробітчанства. Доглядальниці, продавчині, швачки та сортувальниці – такі найпоширеніші професії серед українських заробітчанок, пишуть - Версії.

Про те, що змушує поїхати на заробітки, за чим сумують найбільше, а також про те, наскільки важко адаптуватися в нових реаліях розповідає мешканка Прикарпаття.

39-річна Лілія влітку минулого року вперше виїхала на заробітки до Польщі. На її вибір вплинули територіальна близькість до України та нові можливості безвізового режиму. Жінка офіційно працевлаштувалася на завод в одному з польських містечок.

– Низький рівень заробітної плати, високі ціни на комунальні послуги, продукти харчування, одяг, – усе це змусило мене покинути домівку і поїхати у пошуках роботи. Перші враження, після перетину кордону Польщі – ідеальні дороги, чисті узбіччя, засаджені поля. Здається, що тут не пустує жоден клаптик землі.

Біля будинків немає двометрових огорож, їх взагалі майже немає, багато охайних будинків. Вулиці миють і прибирають кожного дня, для цього є відповідні фірми і вони дійсно працюють, виконують свою роботу добросовісно.

На дорогах комфортабельні автобуси, які, порівняно з нашими обшарпаними маршрутками, аж виблискують чистотою. Водії акуратні, ввічливі, охайно одягнені. Бачила навіть кількох у білих сорочках і галстуку.

Квиток можна придбати безпосередньо у водія, але тільки коли автобус зупинився. Турбувати під час поїздки – заборонено. Та я користувалась проїзним на цілий місяць, так зручніше.

«Просто так гроші тут не платять»

– Приїхати до Польщі, не знаючи мови, дуже важко. Тому, збираючись за кордон, варто вивчити трохи мову, легше тоді в спілкуванні. Працевлаштування було нелегким.

Перші два тижні була без роботи. Потім вдалося пройти випробувальний термін на заводі з виробництва автомобільних деталей. Робота була нелегкою, але просто так гроші тут не платять.

Треба звикати до дисципліни і графіку в дві-три зміни. Прокидаєшся о четвертій ранку, щоб на шосту вже бути на робочому місці. Якщо ти працюєш на заводі чи фабриці, то можливий 8 чи 12- годинний робочий день. Всюди контроль, охорона, камери спостереження, обід за графіком.

Ти повинен дотримуватись норм і дисципліни, бути готовим працювати як в денні, так і в нічні зміни. Багато не витримують такого графіку роботи і через кілька днів повертаються додому.

Залишаються працювати більш витриваліші. Багато чого залежить від роботодавців–поляків, а ще більше – від агенцій праці та українських координаторів. Дехто з них забуває про людяність і відноситься до простих робітників, м’яко кажучи, безвідповідально.

«Треба знати, що підписуєш»

– Не завжди робота відповідає очікуванням. Важко треба працювати на полях, складах, м’ясокомбінатах, птахофабриках. Інколи це пекельний труд.

Коли їдеш вперше, ти фактично нічого не знаєш про умови працевлаштування, які документи потрібно підписувати, щоб бути захищеним від небажаних наслідків (невиплата заробітної плати чи виробничі травми, хвороби). На все це треба звертати увагу перш за все.

За місяць праці в Польщі за свою роботу можна отримати від 2300 злотих – це 18-20 тис гривень. Але всюди по-різному, не можна сказати так про всі заклади.

«Поляки не розуміють, як можна вижити на 3-4 тисячі гривень в місяць»

– У наших магазинах шалені ціни на все – від харчів до одягу. Якщо згадати про магазини в Польщі, то там майже щодня є вигідні промоції (акції). І багато речей можна купити зі значною знижкою. У пенсіонерів від тисячі злотих початкова пенсія, багато з них можуть собі дозволити все те, що потрібно для нормального життя.

Багато поляків, з якими мені доводилося спілкуватися, не розуміють як можна вижити за 3-4 тисячі гривень в місяць. Хоча пригадують, що колись у них теж не було стабільної праці: масові звільнення, закриття копалень, заводів, фабрик.

Але після вступу до ЄС все пішло на покращення. Та багато поляків самі їдуть на роботу до Німеччини, Англії, Голландії та Швеції, бо там більша заробітна плата.

«У кожного заробітчанина доля складається по-своєму»

– Однозначної відповіді про працю за кордоном немає. Тому що у кожного заробітчанина складається доля по-своєму: хтось знаходить добру роботу, гарне відношення працедавця до себе, умови проживання, а у когось з цим не складається.

Відношення поляків до українців теж різне. Все залежить від людини, але в більшості всі були привітні і дружелюбні. Допомагали, якщо чогось не знала.